Сатирична повість про нікчемного, дурнуватого, вульгарного суб'єкта, що вважає себе філософом. Уперше була опублікована у журналі "Всесвіт", №№ 11, 16, 18 за 1925 рік.
Майк Йогансен
МАЙБОРОДА
Оповідання
Частина 1
І. Майборода й філософи
З-під вивіски «Механічний тоталізатор» вийшов чоловічок і став на тротуарі.
Це був Майборода. Філософ Майборода.
На обличчя Майборода зовсім не схожий на філософа.
Філософи мають великий лисий лоб і задумливі, або й пронизливі, очі. До того в них звичаєм буває борода.
Навпаки, Майбороді біляві патли, як вимочена конопля, звисають аж на самі очі — маленькі, підсліпуваті очі.
Під носом у Майбороди теж конопляна мичка — вуси. Майборода постояв на тротуарі. Він замислився.
II. Суєта
Все суєта! — вирішив Майборода й подався тротуаром по вулиці.
От жінки! Для чого вони одягають лакові черевички, підмащують губи й дивляться скоса на сміливих парубків?
Все одно вони помруть, зогниють і змішаються з землею. Суєта!
Все суєта! — остаточно постановив Майборода.
Посада, головбухгалтер, PKІ — все суєта!
А найперше — механічний тоталізатор!
Це вже суєта суєт.
Чи виграєм, чи ні — то ще хтозна, а що програєм, то напевне.
Майборода механічно помацав кишеню.
Хоч як подумати добре — то й гроші суєта.
Що з того, що за гроші можна купити гарну женщину.
Побудем з нею ніч, а там, дивись, і зачепив чого-небудь!
Майборода прискорив ходу.
III. Майборода і плавунець
— Все — суєта! — ще раз повторив Майборода і — спинився.
На тротуарі збилася купка — душ п'ять народу і на щось дивились.
— От юрба! — сказав собі Майборода.
Досить того, щоб один спинився перед якоюсь дурницею, і зараз коло нього наб'ється народу.
Колись Майборода сам попавсь на гачок. Якийсь хлопчик став на вулиці Лібкнехта й почав непорушно дивитись на вікно в четвертім поверсі на другому боці.
Тоді Майборода теж приєднався до купи й усі дивились на вікно, аж поки хлопець не висолопив язика на глядачів і не вшився.
Майборода звів очі. Перед ним манячила якась широченна спина під кашкетом. Спина уважно дивилась у середину кільця.
— Запевне якась неймовірна дурниця!
Щоб перевірити свій висновок на фактах, Майборода присунувсь ближче і заглянув у середину, розсунувши трохи наївних глядачів.
На тротуарі голічерева лежала якась маленька штучка, завбільшки з карбованця.
Вона мала вигляд сочевичини і по краю обведена була жовтою стрічкою.
— Так і є!
Це просто собі жук-плавунець. Є на що дивитись!
Він залетів на вулицю з річки, кокнувсь об лихтар і впав.
Спина в нього гладка, як дзеркало, і він вимахує чорними ногами, щоб встати.
«Він довго може так працювати», — подумав Майборода.
«І чим все скінчиться? Його або роздавлять перехожі, або він досунеться до краю тротуару, впаде на брук і його роздушить колесом».
— Це плавунець! — сказав Майборода вголос, щоб привнести якесь світло в голови наївних глядачів.
Ніхто не відповів.
Майборода звів очі й побачив, що нікого не було. Він стояв сам над плавунцем.
В цю мить хтось штовхнув його ліктем.
IV. Майборода і Степун
— Обережніше! — голосно засичав Майборода. Лікоть прийшовся йому в спину коло печінки.
Майборода терпіти не може, коли штовхаються.
Наче не люди, а скоти якісь. Є ж тобі місце обминути — так от треба зачепити стороннього чоловіка!
Над Майбородою залунав веселий сміх.
— Що ти тут стоїш, Майбородо! — спитав Степун. — Чи не придумав ще якоїсь теорії?
Майборода не відповів нічого. Цей Степун був його запеклий ворог.
Він служить розсильним в установі й ніколи не промине каси, щоб не поглузувати з Майбороди.
Якось він зустрів Майбороду, коли той виходив з церкви, і з того часу не дає йому жити.