Я дякую їй за привітання, але кажу, що "чистити" – це вже справа не наша, а справа тих законів, які має видати Центральна Рада і які мають подбати, щоби у цій салі сиділи лише ті, що боронитимуть інтересів народу, а нашою справою є такий уряд боронити. – За хліб святий щиро дякую, але цей "чортів подарунок" – самогон – не є ознакою приязні, лише знаком зневаги, а тому йому шлях ось який і... кидаю цю пляшку крізь вікно, так що аж бризки полетіли.

Делєґація трохи змішано на це все дивиться, але потім виявляє бажання, щоби гайдамацтво завітало на храм до Піщанки.

Закінчилось засідання конкретним запитанням щодо приділення до місцевого самоврядування декількох гайдамаків у кадр місцевої міліції, яка мала бути впорядкована. Приділив я до міліції кількох менше здатних до походу.

Тільки я вийшов з місцевого самоврядування, як побачив валку навантажених селянських возів, попереду яких їхав Олекса Григоріїв з декількома їздцями. Це приїхали наші однострої.

Олекса передає мені плік паперів зі штабу дивізії, які переглядаю тут же, бо час вже йти до Соціялістів Революціонерів, від яких чекав вже на мене провідник.

З паперів довідуюсь, що мені підчинено Слобожанський Гайдамацький Кіш в складі двох піших курінів, одної кінної сотні та гарматної польової батерії, під орудою Генштабу полковника Сікевича.

Штаб дивізії повідомляє, що як Слобожанський Кіш, так і вислані "смертники" є такими частинами, в яких важко запровадити карність, а тому я уповажнений в разі потреби їх розформувати та розіслати по інших частинах Запорожців, головно в найбільше карний Республиканський полк.

На словах Григоріїв передав мені, що Слобожанці нині вночі приїдуть у Карлівку, а завтра мають виступати на Конград, що кінна гарматна чета приїде з ними, та що "кінський запас", якому ми дали досить гроша, веде горячкову акцію купівлі та платної реквізиції коней.

Одночасно повідомив він, що наші авта і "Партизан" думають їхати в ешелоні на Харків, щоби звідтам шукати з'єднання з нами. А що, як "призвичаються" до штабу дивізії? Шкода...

Йду до Соціялістів Революціонерів, куди ведуть провідники, але для цих розмов беру з собою Андрієнка, який все більше мав до діла з партійцями, як я.

Їсти хочеться страшенно, тому починаємо йдучи заходитися коло "подарунків", які взяв під охорону Андрієнко.

Ведуть нас у півпідвал будинку та раптом опиняймось у великій ясній кімнаті, в якій десятеро людей, з того дві жінки; всі досить ще молоді.

Нас вітають, але ані я, ані Андрієнко, не можемо відповісти нічого, бо мусимо раніше дати раду з селянською ковбасою, від якої ми, не сподіваючись, що вже дійшли, відкусили по доброму таки кусникові, тому починаємо з вибачення, що мусіли обідати йдучи та не поспіли скінчити, на що одна з дівчат під загальний добродушний сміх пропонує товаришам гайдамакам цукорок чи соняшникових зерен на "десер".

Після такого вступу бесіда наша набирає відразу такого щирого товариського характеру, що я не соромлючись відповідаю на запитання про передбачення щодо земельної політики Уряду, що я про це нічогісінько не знаю, та лише можу переказати те, що сказав мені товариш Жуківський, виправляючи нас із Києва, а саме, що вони вжиють усіх зусиль, щоби не було правих змін курсу, але моя така думка, що по настроях верховного військового командування нашого, а головно німецького, ухил направо є неминучий, лише як далеко він піде.

Переказав їм також думку Жуківського про утворення міцних військових об'єднань, вихованих у соціялістичному дусі як підпори політики Уряду, та висловив свою думку про необхідність впорядкування народніх мас для неминучої, може й збройної, боротьби проти тої реакції, яка може прийти.

Доповідь вислухали дуже уважно та після довгої мовчанки один з присутніх запитав, показуючи наш "Заклик": а хто це вам склав?

Відповідаємо, що це колективна праця старшин штабу. І знову запитання: а хто з нас партійний соціял-революціонер? Кажемо, що в штабі є лише один партійний і то галицький радикал, а тому від участи у складенню "Заклику" стримався.

Питають: а чому в заклику спопуляризовані головні засади програми С. Р. та ще лівих ґруп, щоправда їм надано не лише популярної, але й поетичної форми, – але всеж це може скласти лише партійний. Відповідаємо, що хоч із програмою У. П. С. Р. ми обзнайомлені, але не її брали за основу нашого заклику, лише ті бажання малозаможнього селянства, які могли спостерігти під час нашого походу.

Далі уважно та досить докладно розпитують вони про настрої в наших озброєних силах, про їх склад, про взаємини з німцями так, що на деякі з запитань годі й дати відповідь, бо того, про що нас питали, ми не спостерігли чи не мали змоги спостерігти.

Нарада закінчилась тим, що управа С. Р-ів Конграду сказала, що вони мають усе, про що чули, обговорити та про свої постанови повідомити штаб полку негайно по їх прийняттю.

Від С. Р-ів йду безпосередньо до Спілки учителів, бо вже година 5. по полудні, але перед дверима вже ждуть на мене звідомлення стеж, телефонограма з Карлівки, телеграма з Полтави, яку привіз вершник з "Кінського запасу" разом із запискою від Корніяша.

Вибачаюсь перед представниками учительства, що зібрались в учительській кімнаті реальної школи чи то гімназії, вже не тямлю де, влаштовую тутки же в сусідній кімнаті штаб, бо там зібралися Григоріїв (ад'ютант) з паперами, начальник служби зв'язку, заступник господаря, післанці і т. д.