Біля листівок збиралися купки обивателів. Біля однієї з них розливався співучим південним голоском худенький, строкато одягнений чоловічок у плоскому солом'яному капелюсі канотьє:

— Я вам скажу, що це цілком логічно, панове! Вони визволили нас від гнобителів, так вони хочуть, щоб їм було спокійно. Вони вам зроблять порядок, будьте певні!

— Окупаційний порядок! — зауважив хтось.

Худенький панок замахав у повітрі руками в кремових рукавичках.

— Ай-ай, як ми любимо красиві слова! Окупаційний порядок, окупація!.. Киньте говорити дурниці! В німецькій окупації для інтелігентної людини більше свободи, ніж в усьому вашому більшовицькому раю!..

Альошці не вдалося дослухати цю суперечку, тому що в кінці вулиці несподівано пролунали крики. Згори, з висячого балкона будинку, радісно повідомили:

— Спіймали! Більшовиків спіймали!

Хлопчисько, що стояв на балконі, заскиглив, тупаючи ногами від захоплення і нетерпіння:

— Ой, хай їх приведуть сюди! Ой, я хочу подивитися!..

Дебела дама спиняла його:

— Не стрибай, впадеш униз! Їх приведуть, приведуть, ти все побачиш!..

Натовп повалив назустріч арештованим, і Альошка побіг разом з усіма.

Німці вели трьох чоловіків: молодого штатського з синьому пальті, на якому висіло клоччя, і двох фронтовиків у мокрих до нитки шинелях. Зразу ж стало відомо, що фронтовиків узяли в порту, де вони переховувалися під настилом вугільного пірса, сидячи по шию у воді, а штатського знайшли на даху одного з будинків.

Добропорядний натовп обивателів змінився на очах. Арештованим кричали:

— Попалися, сволота, більшовики прокляті!

— Скінчилося ваше царство!

— До стіни їх!

— Дайте їх нам, ми самі розсудимо!..

Товста жінка в рожевому капорі, трясучи товстими щоками, пронизливо вигукувала одне і те саме слово:

— Мерзотники, мерзотники, мерзотники!..

Фронтовики зацьковано озиралися. Один був високий і зріст, рябий, оброслий чорною щетиною; другого Альошка знав: він бачив цього низького бистроокого солдатика в Союзі фронтовиків. Зараз той ішов зігнувшись, шкутильгаючи на ліву ногу, і щохвилини спльовуючи на землю червону слину з розбитого рота. Хтось збив з нього папаху, мокре волосся чубком впало на лоб, і від цього солдат став схожий на хлопчиська. Штатський якось по-пташиному, ривками крутив головою і жалібно бурмотів:

— За що, люди добрі? За що караєте? Подивитись тільки заліз на те горище, святий істинний хрест, подивитися… Помилуйте, голубчики, невинний я!..

На розі Суворовєької і Потьомкінської арештованих поставили обличчям до стіни. Кроків за десять від них вишикувався рій німецьких солдатів.

У натовпі знайшлося кілька жалісливих. Делегація і кількох учителів гімназії, якогось заїжджого студента і довгоносої енергійної дами звернулася до німецького офіцера, просячи помилувати штатського. Адже могло бути, що він справді ні в чому не винен.

Офіцер з невдоволеним виглядом підійшов до нього:

— Zeige die Hende!

— Руки покажи, — переклав студент.

Не зовсім розуміючи, що від нього хочуть, штатський простягнув руки. В нього були плоскі долоні, вкриті задубілими буграми мозолів; у зморшках чорнів металевий пил, що в'ївся в шкіру. Юнак був робітником, і цього виявилося досить…

Офіцер знизав плечима, ніби кажучи: «Нічого не можна зробити, панове», — і крикнув солдатам:

— Achtung! [2]

Альошка не схотів більше дивитися. Проклавши собі дорогу ліктями, він вирвався з натовпу і кинувся геть під цього місця. Коли пролунав залп, йому здалося, що не в нього, в голову, в груди, в саме серце вдарили кулі…

Він зупинився тільки на Купецькій, де було тихо і порожньо, як колись давно.

У будинку на Купецькій, як пізніше дізнався Альошка, містився херсонський підпільний губком партії. Висока мовчазна хазяйка, якій Альошка сказав пароль, відвела його в просторий підвал. Тут було чоловік п'ять. Декого Альошка зустрічав і раніше на мітингах і в штабі фронтовиків.

З ними розмовляв вузькоплечий чоловік з великим носом. Розпитавши Альошку про Силіна, він сказав, що вночі губком переправлятиме через Дніпро в плавні партизанів, які застряли в Херсоні. У робітниче селище, що на Військовому Форштадті, прийдуть баркаси з Голої Пристані. Туди й треба пробратися, як тільки стемніє.

На прощання він просив передати Силіну вітання від Захара — так його звали.

Альошка повертався на Кузнечну навпростець, минаючи центр. У місті панувало пожвавлення. Здалеку долинала музика — на Суворовській відкрилося кафе… Раз у раз назустріч траплялися німецькі патрулі. На одному з перехресть німці обносили колючим дротом недавно виритий окоп, у якому встановили кулемет. Наближався вечір. Над містом пливли багряночервоні хмари…