Незнайомець надів навушники, і через хвилину почулося цокання апарата. Павло як електрик служив у частинах зв’язку і ще не забув азбуки Морзе. Він вийняв олівець і уважно прислухався, збираючись записати на скрині літери, що їх передаватиме цей чоловік.

— У-32… У-32… У-32… — почув він зразу.

Збагнувши, що це позивні невідомого, юнак напружено чекав. Звісно, без навушників пощастить записати лише половину знаків.

“Тепер знову буде передавати”, — подумав юнак і прислухався.

Незнайомець вистукував, а Павло записував літеру за літерою, намагаючись збагнути зміст передачі. Та скоро він зрозумів, що це шифрований текст, і вдовольнявся тільки тим, що старанно записував літери, не розуміючи, що вони означають.

В мертвій тиші монотонне цокання лунало досить виразно. Невідомий вистукав лише кілька фраз. Павло шкодував, що не може записати відповідь на них, яка, напевне, була ще коротшою. Розмова тривала одну-дві хвилини. Незнайомець зняв навушники і замкнув рацію.

“Нарешті я побачу його в лице”, — подумав юнак і висунувся з-за скрині. Але невідомий підвівся, стоячи до нього спиною, і зняв ліхтарик. А коли обернувся, променем засліпив очі, і хлопцеві довелось знову сховатися. Незнайомий ступив на скриню і в ту ж мить зник у дверцятах.

Усе скінчилося. Розчарований, що й на цей раз не зміг розгледіти його в лице, Павло підхопився з холодної долівки. Він бачив тільки силует. На зріст невідомий, напевне, нижчий од нього, а з важкуватих рухів, коли він підіймався з стільця, було видно, що це вже літня людина. Та зрештою і його чорного волосся вже злегка торкнулася сивина.

Але найважливіше — це його передача. Павло присвітив на скриню. Невідомий — У-32 — передав 55 букв:

Юнак вийняв блокнотик і переписав ці літери, а потім обережно зішкрябав їх ножиком з дошки. Тоді вирішив ще глянути на стіл. Незнайомець мусив записувати відповідь, не міг же він її розшифрувати усно.

Проте ніякого папірця не було, — напевне, той чоловік забрав його з собою. Павло вже хотів іти, коли це, мигцем глянувши на картон, що ним був застелений стіл, помітив на ньому якісь невиразні візерунки. Придивившись уважніше, розгледів літери. Невідомий, записуючи шифровку, натискав олівцем, і на картоні зосталися відтиски.

Дуже зрадівши, Павло переписав і відповідь:

Усе змішалося в голові, як на папері,— літери донесення. Зараз він знав менше, ніж тоді, коли прийшов сюди. Таємниця зосталася невідомою, скриня і передавач йому не допомогли. І навіть більше того — все заплутали.

Павло попрямував галереєю. На перехресті спинився, трохи подумав. І замість того, щоб звернути в коридор, який вів на берег, поспішив у той бік, звідки показався незнайомець. Може, пощастить розвідати те, чого не зміг узнати в сховищі.

Ця галерея була така ж німа, як і та, що тяглася до моря. Можливо, тут і розкриється вся таємниця. Якийсь час хлопець простував далі і зовсім не здивувався, коли дорогу перегородила кам’яна стіна. Тепер Мунтяну уже вмів пробиратися крізь мури. Відшукавши кнопку, на-тис, і перед ним відкрився отвір. Переліз, присвітив ліхтариком і зрозумів, що він у погребі.

Побачив скрині, а на поличках — вина у високих пляшках. Видно, хазяїн полюбляє спиртне.

Спробував уявити, на якій вулиці стоїть будинок, у погребі якого він опинився, та це було важко визначити… В кутку примітив драбину і почав підніматися вгору.

Ліз обережно, хоч навколо не було ні душі. Вдарився головою в ляду. Спробував підняти, але вона не піддалася, видно, була замкнута з другого боку. Щоб відкрити її, потрібна сокира. Та коли взятися розбивати залізо, стукіт можуть почути.

Дуже розчарований, Павло вибрався з льоху і поспішив назад уже знайомою дорогою.

В наступні дні Павло тільки й думав про галерею. “Хто той невідомий? Кому були послані шифровані донесення? Друг він чи ворог?”

Марно намагався щось розгадати. А коли голова вже не витримувала, виймав блокнотик, брався розшифровувати перехоплену передачу. Відповідь на два останні питання, а може й на перше, таїлася в отих буквах, які наче були написані довільно, але коли він почав розгадувати шифр, лягали в окремі слова.

Вивчаючи цю сторінку з літерами, помітив, що подвійна буква ZZ є і в повідомленні невідомого, і у відповіді, яку він одержав. Потім зауважив, що в тексті повторюється не тільки ZZ, а ціла група букв, які, напевне, означають одне слово.