У 1914 році закінчив Київський університет. Член підпільних

польських молодіжних організацій та Польської військової організації.

У 1920–1921 роках – заступник міністра внутрішніх

справ Української Народної Республіки. З 1926 по 1928 р. – шеф

кабінету голови Ради міністрів Польщі. 30 червня 1926 р. призначений

волинським воєводою. З грудня 1929 р. по червень

1930 р. – міністр внутрішніх справ Польщі. На початку червня

1930 р. знову волинський воєвода. Прихильник польсько-української

співпраці. Один з ініціаторів утворення ВУО. У квітні

1938 р. був переміщений на посаду воєводи у Лодзі.

У роки Другої світової війни боровся в рядах підпільних

організацій з фашистськими окупантами. Після війни залишився

в підпіллі для боротьби з комуністичним режимом. Заарештований

органами безпеки Польщі 5 березня 1953 р. Через

півтора року слідства 14 вересня 1954-го засуджений на довічне

ув’язнення. У 1956-му вирок замінений 12 роками тюрми,

а в листопаді цього ж року за станом здоров’я звільнений із

в’язниці. Помер 23 квітня 1981 р. і похований у Варшаві».

Чи не правда: та ж сама людина, а так не схожа?

А є ще свідок і діяльний учасник тих подій – Іван Власовський.

Ось як він описує проводи Юзефського, коли вже

він не «начальник», коли б уже можна, видавалося б, просто

формально попрощатися чи й зовсім не подати вигляду,

якщо лишав по собі недобру згадку: «Не пройшло й місяця

після цієї розмови в Луцьку української делегації з п. міністром

В. Свєнтославським, (коли отець Павло Пащевский

вручав меморандуми, – авт.), як Волинь, 24 квітня 1938 р.,

на Великдень прощала довголітнього (від р. 1928) Волинського

воєводу Г. Юзевського. В факті перенесення з Волині

воєводи Г. Юзевського на становище воєводи до Лодзі,

а призначення воєводою Волинським воєводи Лодзького

А. Гавке-Новака – цілком яскраво виявилась зміна політики

теперішнього Уряду Польщі у відношенні його до українського

населення Польщі, зокрема до православних українців.

173

До широко зарисованої католицької акції «навернення на

«кресах», сполученої з полонізацією православного населення,

воєвода Юзевський зовсім не надавався. На урочистих

проводах воєводи Юзевського громадянством цілої Волині

в переповненій воєвідській залі від українців промовляв

посол С. Тимошенко. В своїй промові С. Тимошенко з натиском

підкреслив, що до воєводи Юзевського, впродовж

9 років, як Західня Волинь знайшлась в межах відродженої

Польщі, аж 12 його попередників, волинських воєвод, прикладали

свою працю до цієї «найбільшої дільниці в Державі,

але справжній належний напрямок життя надав їй лише воєвода

Юзевський». «Як представник українського населення

Волині, – казав С. Тимошенко, – я щасливий підкреслити

той момент Вашої волинської праці, на який Ви, знавець ідей

Першого Маршала Польщі, клали особливий натиск. Ви з повним

сумлінням виконали заповіт його про чесну кресову

політику… Ви знайшли до цього правдивий і єдиний шлях,

а саме шлях особливо делікатного відношення до релігійних і

національних потреб українського народу Волині, який назавжди

залишиться безмірно Вам за це вдячний»… («Шлях», ч.

6. 1938 р., стор. 9–10). Того ж дня, 24 квітня 1938 р., Воєводу

Юзевського і дружину його Юлію Юзевську провожало окремо

українське громадянство в клюбі «Рідна Хата». Були представники

українців різних колись політичних течій і організацій,

– з Луцька, Рівного, Кремянця, Володимира, Дубна,

Ковля, Здолбунова, Сарн, Костополя, Горохова. Учасники

цих проводів згадували не раз потім, яким сумом і непокоєм

пройняті були настрої тоді в передчутті наступлення якихось

великих подій і змін на Сході Европи, які охоплять і

Волинську землю».

Іван КОРСАК174