Шрифт:
Джун побачила, як Айріні глянула на нього крізь заслону квітів. То не був погляд кокетки, Джун помітила в ньому куди гірше — то був погляд жінки, котра боїться, щоб очі її не сказали занадто багато.
— Я обіцяла поїхати на прогулянку з дядечком…
— З тим здоровилом? Нехай він вас привезе: туди всього десять миль — для його коней корисно буде пробігтися.
— Бідолашний дядечко Свізін.
В обличчя Джун війнула хвиля азалієвих пахощів; їй стало млосно, запаморочилася голова.
— Приїздіть! Будь ласка!
— Але навіщо?
— Ви повинні туди приїхати… Я гадав, ви хочете допомогти мені…
Дівчині здалося, що відповідь прозвучала ніжно, як тремтіння квітів:
— Так, хочу!
І Джун вступила у відчинені двері.
— Яка тут задуха! — мовила вона. — Я терпіти не можу цього запаху!
Очі її, гнівні й відверті, вдивлялися в їхні обличчя.
— Ви розмовляли про будинок? Я його ще не бачила — поїдьмо разом у неділю!
Кров відлила від обличчя Айріні.
— Я обіцяла поїхати на прогулянку з дядечком Свізіном, — відповіла вона.
— Дядечко Свізін! Оце справді! Можна й не виконати своєї обіцянки!
— Я не маю такої звички.
В кімнаті почулися кроки, Джун обернулася й побачила Сомса.
— Ну, коли ви вже готові, — сказала Айріні, обводячи всіх поглядом і всміхаючись дивного усмішкою, — то й обід готовий.
II. ВЕЧІР З НАРЕЧЕНИМ
Обідати почали мовчки; по один бік столу сиділи Джун і Босіні, по другий — Айріні і Сомс.
Мовчки доїли суп — чудовий, хоч трохи й загустий; принесли рибу. Мовчки чекали, поки її розкладуть на тарілки.
Босіні зважився озватися:
— Сьогодні перший весняний день.
Айріні повторила стиха:
— Так, перший весняний день.
— Ну й весна! — мовила Джун. — Нема чим дихати!
Ніхто їй не відповів.
Рибу забрали. То була дуврська камбала, чудова, свіжа. І Білсон принесла шампанське; шийка пляшки була замотана білою серветкою.
Сомс сказав:
— Шампанське сухе.
Подали відбивні котлети; в кожної кісточка була загорнена в рожевий гофрований папір. Джун від котлет відмовилась, і знову запала мовчанка.
Сомс сказав:
— Візьми котлету, Джун. Більше нічого не буде.
Але Джун знову відмовилася, і котлети винесли. Тоді Айріні запитала:
— Філе, ви чули мого дрозда?
Босіні відповів:
— Авжеж, він співає мисливської пісні. Йдучи сюди, я чув його в сквері.
— Яка мила пташинка!
— Салату, сер?
Весняний салат з курятиною забрали.
А Сомс тим часом говорив:
— Спаржа зовсім не смачна. Босіні, чарку хересу до солодкого? Джун, ти нічого не п'єш.
Джун відповіла:
— Ви ж знаєте, я не п'ю ніколи. Вино — то така гидота!
На срібному тарелі подали яблучну шарлотку. І Айріні мовила усміхаючись:
— Азалії цього року розкішні!
Босіні на це промимрив:
— Розкішні! А які чудові пахощі!
Джун сказала:
— Як вам може подобатися цей запах? Білсон, дайте мені, будь ласка, цукру.
Їй подали цукор, і Сомс зауважив:
— Шарлотка добра.
Шарлотку забрали. Запала довга мовчанка. Айріні підкликала покоївку і сказала:
— Винесіть азалії, Білсон. Міс Джун не любить їхнього запаху.
— Ні, хай лишаються, — мовила Джун.
На маленьких тарілочках подали оливки з Франції і російську ікру. Сомс зауважив:
— Чому в нас нема іспанських оливок?
Але ніхто не відповів.
Оливки забрали. Піднявши свій бокал, Джун попросила:
— Прошу, налийте мені води.
Їй налили води. Принесли срібний таріль з німецькими сливами. Настала довга пауза. Всі зосереджено їли сливи.
Босіні лічив кісточки:
— Скоро — не скоро, завтра…
Айріні тихо закінчила:
— Ніколи. Сьогодні так гарно заходило сонце. Небо й досі наче рубінове — аж очі вбирає!
Босіні відповів:
— А вгорі темрява.
Їхні очі зустрілися, і Джун зневажливо вигукнула:
— Звичайнісінький лондонський захід!
Подали єгипетські сигарети в срібній скриньці. Сомс, беручи сигарету, запитав: