— Як на мене, то його величності загрожувала така небезпека лише тому, що на той час з ним був не я, а мій племінник. Я не пропустив би такої нагоди і простромив би оту тварюку списом, а не стояв би склавши руки, як мій неотесаний Квентін. Але нехай це буде наукою для його величності, — сказав він. — Треба таким людям, як я, давати кращих коней, бо хіба мій незграбний фламандський ломовик може наздогнати нормандського скакуна його величності? Я так стиснув шпорами свого коня, що в нього на боках аж борозни залишилися. Просто чортзна-що, пане Олів'є, і ви повинні доповісти про це його величності.

На цю заяву пан Олів'є відповів хороброму балакунові одним з тих повільних, загадкових поглядів, які, коли вони супроводжуються нетерпеливим рухом руки й легким нахилом голови набік, можна тлумачити або як згоду з тим, що було сказано, або як застереження не продовжувати небажаної розмови. Зовсім інший, виразний і допитливий, погляд кинув він на юнака, звернувшися до нього з двозначною усмішкою на устах:

— Отже, юначе, це у вас в Шотландії такий звичай залишати своїх королів без допомоги під час небезпеки, як оце було сьогодні?

— У нас такий звичай, — відповів Квентін, вирішивши припинити розмову на цю тему, — щоб не нав'язувати нікому своєї допомоги під час благородних розваг. Ми вважаємо, що король, полюючи, мусить, як і всі, наражатися на небезпеку, адже для цього він і їздить на полювання. Бо що ж то за полювання, коли не будо ні втоми, ні ризику?

— Ви тільки послухайте цього дурного хлопця! — сказав Лезлі. — Він завжди так. У нього на все є готова відповідь і заперечення. Мене дивує, звідки він цього набрався. Ніколи в житті я не міг пояснити, чому я роблю так, а не інакше, за винятком тих випадків, коли я їм, бо голодний, або коли я роблю перекличку чи щось таке, чого вимагає від мене моя служба.

— А скажіть, будь ласка, шановний пане, — спитав королівський цирульник, дивлячись на нього примруженим оком, — чому саме ви робите перекличку?

— Бо так мені наказує наш командир, — відказав Балафре. — Присягаюся святим Егідієм, я не знаю іншої причини, крім наказу! Коли б він наказав це Тайрі або Кеннінгемові, то вони зробили б те саме.

— Ось вам цілком правильне пояснення з військової точки зору! — проказав Олів'є. — Але, пане Балафре, вам, напевне, приємно буде знати: його величність настільки задоволений з поведінки вашого племінника, що сьогодні після обіду бажає дати йому певне доручення.

— Йому? — вимовив Балафре дуже здивований. — Ви, мабуть, хочете сказати — мені?

— Ні, я хочу сказати тільки те, що сказав, — заперечив Олів'є лагідним, але рішучим тоном. — Король має щось доручити вашому племінникові.

— Як це? Чому? З якої речі? — не розумів Балафре. — Чому він обрав для цього хлопця, а не мене?

— Я можу лише послатися на те, чим пояснювали свої вчинки ви, пане Балафре, — такий наказ його величності. Але, — додав він, — коли мені дозволено догадуватися, то, напевне, та справа більш личить такому юнакові, як ваш племінник, ніж такому досвідченому воїнові, як ви, пане Балафре. Отже, з наказу його величності, забирайте, молодче, вашу зброю і йдіть за мною. Візьміть з собою аркебуз, бо ви стоятимете на варті.

— На варті! — вигукнув дядько. — Чи ви певні того, що кажете, пане Олів'є? Для внутрішньої варти замку завжди призначають тих, хто, як я, вже прослужив дванадцять років у нашому почесному корпусі.

— Я цілком певен, що правильно зрозумів наказ його величності і більше не можу зволікати його виконання, — сказав Олів'є.

— Але мій племінник навіть ще не вільний лучник, а лише зброєносець, який служить під моєю командою.

— Вибачайте, — заперечив Олів'є, — півгодини тому король зажадав список лучників і записав його в гвардійці. Будьте ласкаві допомогти своєму племінникові одягтися й озброїтися на варту.

Балафре, який був не лихої вдачі і навіть не такий, щоб дуже заздрити іншим, швидко почав споряджати свого племінника й навчати його, як треба поводитися на варті. Але він не міг утриматись від вигуків здивування з приводу того щастя, яке так скоро випало юнакові.

— Такого ніколи раніш не було в шотландській гвардії, принаймні протягом моєї служби, — казав він. — Йому напевне доручать вартувати біля папуг та павичів, яких недавно венеціанський посол подарував королю. Інакше й не може бути, бо саме така справа личить безбородому хлопцеві, — тут він підкрутив свої пишні вуса. — В усякому разі я радий, що для цього призначено мого любого племінника.

Маючи гострий, кмітливий розум і палку уяву, Квентін надавав цьому ранньому виклику перед королівські очі великого значення. Йому здавалося, що король бажає відзначити його, і серце хлопця радісно забилось на думку про швидке підвищення. Він вирішив уважно стежити за кожним словом і рухом свого провідника, бо йому здавалося, що їх часто треба розуміти в протилежному значенні, — щось на зразок того, як ворожбити тлумачать сни. Він не міг не вітати себе самого за те, що нікому нічого не сказав про випадок під час полювання, і надалі вирішив (що було дуже розсудливим для такої молодої людини): поки він дихає повітрям цього похмурого й таємничого двору, тримати свої думки під замком, а язик за зубами.