Графині де Круа, хоч і обурилися тим, що Людовік неблагородно і нелюб'язно позбавляв їх обіцяного притулку при своєму дворі, але не відмовлялися од поспішного від'їзду, запропонованого їм, і навіть благали, щоб їм дозволили вирушити цієї самої ночі. Пані Амеліні вже набридло самотнє життя без бенкетів і поклонників серед придворних. А графиня Ізабелла, придивившись ближче до французького короля, дійшла висновку, що, якби: спокуса була трохи сильнішою, Людовік XI не тільки вислав би їх із Франції, а не вагаючись видав би розгніваному герцогові Бургундському, їхньому володареві. Нарешті і сам Людовік охоче погодився, щоб дами прискорили свій від'їзд, бо дуже хотів зберегти мир із герцогом Бургундським; до того ж він боявся, щоб присутність вродливої Ізабелли не стала на перешкоді його улюбленого плану — одружити свою дочку Жанну з герцогом Орлеанським.

Події та пригоди ринули на молодого шотландця, мов весняна повінь. Не встиг він прийти в казарму, як його спішно покликали до лорда. Крофорда, де він, на свій подив, знову побачив короля. Вже перші слона про честь і довір'я, виявлені йому, дужо збентежили Квентіна, який подумав, ніби йому знову запропонують щось подібне до підстерігання графа де Кревкера або ще й гірше. Він не тільки заспокоївся, але й зрадів, довідавшися, що його посилають командиром невеликого — з трьох солдатів і провідника — загону, який має супроводити графинь де Круа до двору їхнього родича, епіскопа Льєжського. Він повинен був подбати, щоб протягом усієї подорожі благородні дами перебували в цілковитій безпеці й мали всі можливі вигоди, а до того ж, щоб усе це відбулося цілком таємно. Потім йому дали писані інструкції, якими він мусив керуватися, обираючи зупинки для відпочинку переважно по глухих сільцях, відлюдних монастирях та інших місцях і вживаючи заходів обережності, особливо поблизу бургундського кордону. Добре напутали його і щодо того, як він має поводитися, що говорити й робити, щоб зійти за дворецького двох знатних англійських дам, які їздили на прощу до святого Мартіна Турського, а тепер прямують до міста Кельна, щоб поклонитися мощам мудрих царів Сходу [134] , котрі прийшли до Віфлієма вшанувати народженого спасителя. Під таким приводом графині де Круа вирядилися в подорож.

Не розуміючи причини свого піднесеного настрою, Квентін відчував, як сильно забилося його серце на думку про те, що він буде так близько до красуні з маленької башти і в такому становищі, яке дає право на її довір'я, бо її безпека великою. мірою залежатиме від його поводження й сміливості. Дорвард не мав ніякого сумніву, що, незважаючи на всі небезпеки подорожі, він щасливо доставить її до місця призначення. Молодість рідко замислюється над небезпеками, а Квентін, вихований у вільному дусі, безстрашний, впевнений у собі, тим більше прагнув небезпек, щоб подолати їх. Він хотів якнайшвидше позбутися обтяжливої присутності короля і лишитися одному, щоб цілком віддатися нестримній радості, виявляти яку в такому товаристві було дуже недоречно.

Але Людовік що не закінчив справи. Цей обережний монарх хотів порадитися що з однією особою, зовсім не схожою на Олів'є Диявола, котра, як гадали, черпала знання з вищого зоряного джерела, тим часом як цирульникові Олів'є їх навіював сам диявол. Про це принаймні свідчили наслідки його порад.

Отже, король у супроводі Квентіна, який знемагав від нетерпіння, пішов до тієї башти замку Плессі, де жив з усіма можливими вигодами й розкішшю знаменитий астролог, поет і філософ Галеотті Марті, або Марціус, або Мартівалле, уродженець міста Нармі в Італії, автор славетного трактату «De vulgo Incognitis» [135] , що викликав захоплення всіх його сучасників і похвали Павла Йовія [136] . Він довгий час перебував при дворі славнозвісного Матвія Корвіна [137] , короля Угорщини, звідки його переманив до себе Людовік, який заздрив угорському королеві, що той користується товариством і порадами мудреця, котрий умів читати веління неба.

Мартівалле не був одним з тих аскетичних, виснажених, блідих подвижників таємничої науки того часу, які псували собі зір, сидячи вночі коло горна, і вбивали свою плоть, спостерігаючи сузір'я Великої Ведмедиці. Він не цурався двірських утіх і, поки не погладшав, був серед перших у всіх військових розвагах, гімнастичних вправах і навіть у турнірах, причому мав такий успіх, що Янус Панноніус [138] написав латинською мовою епіграму про змагання між Галеотті та славнозвісним майстром турнірів.

Покої цього придворного й войовничого мудреця були обставлені далеко розкішніше, ніж усі ті, які Квентін досі бачив у палаці. Гарні різьблені шафи багатої бібліотеки й чудові мальовничі килими свідчили про витончений смак ученого італійця. З кабінету одні двері вели до опочивальні, а другі — до башти, яка правила йому за обсерваторію. Посередині кімнати стояв великий дубовий стіл, застелений розкішним турецьким килимом-трофеєм, узятим з намету одного паші після великого бою при Яйці [139] , де астролог бився поруч з відважним захисником християнства Матвієм Корвіном. На столі розставлено різні математичні й астрологічні прилади, майстерно зроблені з найкоштовніших матеріалів. Тут же лежали срібна астролябія [140] — подарунок германського імператора — і крейцштаб [141] з чорного дерева з золотими закріпками — знак пошани самого римського папи.

Було тут чимало й інших різноманітних речей, розкладених на столі і порозвішуваних на стінах; серед них — два повних військових убрання — одне з кольчугою, а друге з латами — значні розміри яких свідчили, що вони належали велетню-астрологові; були тут іспанська шпага толедської сталі [142] , шотландський меч з широким лезом, крива турецька шабля, луки, сагайдаки та інша зброя; були різні музичні інструменти, срібне розп'яття, антична похоронна урна, маленькі мідні пенати [143] стародавніх поганців та інші цікаві речі, які важко й описати. Деякі з них у той забобонний час вважалися знадобами для чаклування. Бібліотека цього видатного вченого була теж дуже розмаїта, як і вся обстановка. Рідкісні рукописи древніх грецьких і римських авторів лежали поруч з важкими томами християнських богословів і творами працьовитих учених-алхіміків, які намагалися відкрити своїм учням найглибші таємниці природи за допомогою герметичної [144] науки. Декотрі манускрипти були написані східними письменами [145] ; глузд або безглуздя інших приховувалися під таємничими ієрогліфами або кабалістичними знаками [146] .

Вся обстановка кімнати і кожна окрема річ справляли глибоке враження на уявлення людей того часу, які твердо вірили в таємничу науку чорної магії. Це враження ще більше посилювалося завдяки зовнішності й манерам самого астролога, який, сидячи у великому кріслі, зацікавлено роздивлявся зразок винайденого тоді друкарського мистецтва — нову, надруковану у Франкфурті книгу.

Марціо Галеотті був високий, товстий, але все ще ставний чоловік, хоч уже й похилого віку. Набута за молодих років і не зовсім покинута й тепер звичка до фізичних вправ не завадила його природному нахилу до огрядності, і він ще більше гладшав від сидячого життя й уподобання до смачної їжі. Риси обличчя, трохи згрубілі, були величні й благородні, а його чорній, широкій і довгій бороді міг би позаздрити навіть мурабіт [147] . На ньому був халат з найдорожчого генуезького оксамиту з просторими рукавами на застібках у формі золотих жабенят, оторочений соболиним хутром і затягнутий широким поясом з телячої шкіри, на якому червоною фарбою були намальовані знаки зодіаку [148] . Астролог підвівся і вклонився королю з достойністю людини, що вже звикла до такого високого товариства і не хоче навіть у присутності короля втрачати гідності, властивої в ту епоху всім представникам науки.