— Проте така воля твоїх думок, — зауважив шотландець, — не визволяє тебе з кайданів.

— Недовго можна й потерпіти, — відповів циган. — А коли я за цей час не виплутаюся сам І товаришам моїм теж не пощастить визволити мене, я завжди можу померти, а смерть — то найбільша воля.

Після цього настала довга мовчанка, яку Квентін порушив, нарешті, знову спитавши:

— Ви бродяче плем'я, невідоме народам Європи. Звідки ж ви родом?

— Не можу тобі сказати, — відповів циган.

— Коли ж ви звільните цю країну від своєї присутності й повернетесь туди, звідки прийшли? — запитав шотландець.

— Коли завершиться час нашого мандрування.

— Чи не походите ви від тих колін Ізраїлю, яких відвели в полон на той бік великої ріки Євфрату? — сказав Квентін, який ще не забув, чого вчили його в Ебербротіку.

— Коли б ми були потомки ізраїльтян, — відповів циган, — то додержувалися б їхньої віри й звичаїв..

— Як звати тебе?

— Моє справжнє ім'я відоме тільки моїм товаришам. Люди поза нашими наметами звуть мене Хайреддін Магрібін, тобто Африканський Мавр.

— Проте ти знаєш мову занадто добре для того, хто виріс серед твого дикого племені, — сказав Квентін.

— Я навчився дечого в цій країні, — відказав Хайреддін. — Коли я був малим, на наше плем'я напали мисливці за людським м'ясом. Одна стріла пробила голову моїй матері, і вона померла. Я був прив'язаний в ковдрі за її плечима, і мене забрали переслідувачі. Один священик випросив мене в лучників прево й виховував, навчаючи франкських наук протягом двох-трьох років.

— Як же ти з ним розлучився? — запитав Дорвард.

— Я вкрав у нього гроші і бога, якого він шанував, — відповідав Хайреддін з непохитним спокоєм, — він піймав мене й побив, а я шпортнув його ножем, утік до лісу й знову приєднався до свого племені.

— Падлюко! — вигукнув Дорвард. — Ти вбив свого добродійника?

— А навіщо йому було обтяжувати мене своїм добродіянням? Циганський хлопчик — не якась там дворняжка, щоб лизати п'ятки своєму панові й підлещуватися до нього, навіть коли він тебе б'є заради шматка хліба. Я був вовченям, яке при першій пагоді розірвало ланцюг, пошматувало свого господаря й утекло до лісу.

Знову настала пауза, яку перервав молодий шотландець, бажаючи ще краще познайомитися з характером і намірами свого підозрілого провідника.

— Чи правда, — спитав він Хайреддіна, — що ваше плем'я, незважаючи на своє явне неуцтво, твердить, нібито вміє читати майбутнє, тобто володіє знаннями, яких не дано мудрецям, філософам і ворожбитам освічених народів?

— Ми з усією справедливістю мусимо сказати, що так, — відповів Хайреддін.

— Як це може бути, що такий високий дар даний такому жалюгідному племені? — спитав Квентін.

— Чи зможу я пояснити це? — відповів Хайреддін. — Так, зможу, але тоді, коли ти поясниш мені, чому собака знаходить людину по слідах, тим часом як людина, благородніша тварина, не може в такий спосіб знайти собаку. Ця властивість, яка вам здається такою дивовижною, природна в нашому племені. З рис на обличчі й на руці ми можемо сказати тим, хто нас питає, яка спіткає їх доля в майбутньому з такою певністю, як з квіток дерева навесні ви довідуєтеся, які воно дасть плоди восени.

— Я маю сумнів щодо вашого знання й закликаю тебе довести це на ділі.

— Не закликай мене, пане зброєносцю, — сказав Хайреддін Магрібін. — Я можу сказати тобі: хоч би яку ти сповідав віру, але богиня, котру ти найбільше шануєш, їде тут разом з нами.

— Досить! — вигукнув Квентін у глибокому здивуванні. — Ні слова більш! Відповідай тільки на мої запитання. Чи можеш ти бути вірним?

— Можу. Всі люди можуть, — сказав циган.

— Але чи будеш ти вірним?

— Невже ти мені тим більше віритимеш, чим більш я присягатимуся в цьому? — усміхнувся Магрібін.

— Твоє життя в моїх руках, — сказав молодий шотландець.

— Бий і побачиш, чи боюся я померти, — відповів циган.

— Чи зроблять з тебе гроші надійного провідника? — спитав Дорвард.

— Коли не буду таким без них, то ні, — заперечив Магрібін.

— Тоді, чим же можна добитися твоєї вірності?

— Добротою, — відповів циган.

— Чи треба мені присягатися, що я буду добрим до тебе, коли ти будеш вірним провідником для нас у цій подорожі?

— Ні, не треба, — заперечив Хайреддін. — Навіщо дурно витрачати такий рідкіспий товар? Я й так уже маю бути вірним тобі.