— Ви ж з ним хлебтали з одного корита. Який йому був сенс плямувати вас?

— Прямий. Я розповім про це після того, як ви приймете мою умову. Я не розповідатиму вам своєї історії, як дрібний карний злочинець, що опинився в камері рецидивістів. Це дрібнота ублажає неприторенних негідників. А це проти моїх правил.

— Зате це за моїми правилами.

— Ну, тоді й грайте з самим собою за вашими правилами. Тільки спочатку заберіть усе це сміття. — Штірліц підсунув на краєчок столу паспорт, фотографії, відбитки пальців, гроші й візитну картку Ерла Джекобса. — І зачиніть двері кімнати з того боку.

— Не треба зариватись. — Очі його звузились, нічого пташиного в них не було, крихітні щілини. — Постарайтесь ніколи не забувати, що ви — брудний нацистський бандит.

— До якого ви, чистий демократ і борець за свободу, прийшли з пропозицією співробітничати.

— Не треба мене дратувати. Бо зверну вам щелепу, я це вмію робити, бо працював у професіональному боксі.

— Це дуже демократично, коли професіонал б'є хвору людину. З таким демократизмом вас би з радістю взяв у свою особисту гвардію рейхсфюрер Гіммлер, він цінував професіоналів.

— Не заривайся, тварюко.

— Геть звідси, — неголосно, дуже спокійно мовив Штірліц. — Геть! А то розбуджу весь цей блощичник. Мої сусіди торгують краденим, вони не люблять лягавих, якої б національності вони не були. Ідіть, інакше буде галас. Вам цього не треба. А я вже нічого не боюся.

— Ви всі боїтеся за свою смердючу нацистську шкуру…

— В кожному правилі бувають винятки, — сказав Штірліц, зрозумівши, що в них немає нічого, крім цих його «пальців»; ні Айсмана немає, ні Хьоттля, ні Рольфа, ні Шлага; якби вони були в них, цей хлопець говорив би інакше, вони не держать у себе кретинів, розумна нація, сильна держава, цінують розум.

— Що ви хочете цим сказати? Намагаєтесь заправити інформацію, начебто ви підтримували героїв замаху на Гітлера? Рятували євреїв? Передавали таємниці біснуватого Білому дому чи Кремлю?

— Заправляють сорочку в штани. Інформацією обмінюються.

Очі знову округлились; засміявся, але не так заливчасто, як перед цим; похихикував, уважно дивлячись на Штірліца.

— Отже, коли я спробую розібратися в справі з убивством Фрайтаг, ви готові на мене працювати? Так треба вас розуміти?

— Мене треба розуміти так, що я прийму вашу пропозицію після того, як ви покажете мені абсолютно всі матеріали, пов'язані з справою Фрайтаг, а я поясню вам, що треба зробити, аби довести моє алібі. Майте на увазі, вам це вигідніше, ніж мені. Одна справа, коли ви співробітничаєте з офіцером політичної розвідки Шелленберга, який займався аналізом зовнішньополітичних імовірностей, а інша — з костоломом і вбивцею. Не ви робите агента, Мухамед, а саме агент робить вас, гарантуючи ваше зростання й просування вгору по службових щаблинах.

— Слухайте, а на ринку тут можна попоїсти? — задумливо спитав американець.

— Можна, тільки там немає гарячого.

— Поїдемо на ринок?

— Поїдемо.

— Але перш ніж ми поїдемо, дайте мені відповідь: поки я виконуватиму ваше прохання, готуватиму телеграми в Швецію і в нашу зону Берліна, ви згодні зустрітися з вашими колегами? Колишніми колегами?

— Я знаю тільки одного. Ви його теж напевне знаєте, він мені приносить гроші щосуботи.

— Герберт, він же Зоммер? Він не ваш колега. Він з вашої смердючої партії, він ніколи не працював у розвідці. Ми знаємо про нього все, він нас не дуже цікавить.

— Невже? Значить, вам відомо, де він бере гроші?

— Це моє діло, а не ваше… Я дам вам імена кількох людей… Зустрінетесь з ними?

— Що за люди?

— Один очолював резидентуру в Лісабоні у сорок п'ятому, другий був у розвідці Ріббентропа.

— У Ріббентропа не було своєї розвідки.

— У нього був відділ досліджень, це те ж саме.

— Добре. Мета зустрічі? Чого треба добитися? Психологічні портрети моїх співрозмовників? Родинний стан? Друзі? Звички? Інтереси? Освіта?

— Ач, — посміхнувся незнайомий. — Бритва. До речі, мене звати Пол. Містер Пол Роумен.

— Дуже приємно. А мене — пан доктор Брунн.

— Ну, ти й сучий син…

— Та й ти велика скотина.

— Ненавидиш нас?

— Чесно говорити?

— А я зрозумію, якщо брехатимеш.

— Дуже люблю американців.

— Ніби не брешеш. Дивно.

— Саме тому я зробив усе, що міг, аби тільки зірвати переговори про сепаратний мир між генералом СС Вольфом і твоїм босом, Даллесом. Вам, американцям, було б дуже соромно, коли б GG обергрупенфюрер потиснув руку Даллесу при спалахах фотоапаратів світової преси. Краще вже до кінця стояти на своєму, ніж бути Іудою. Тирани викликають загострений інтерес, страх, ненависть, захоплення, заздрощі, здивування, але не презирство. Іуда — викликає.