– Я усвідомив, що коли не зважати на вулкани, Маніла не відрізняється від Гонгконгу.

– У якому сенсі?

– У сенсі віддаленості від Норвегії.

Кая кивнула. Вона читала про справу Сніговика.

– Та найістотніше, – мовив він, показуючи паличкою у миску, – тут є локшина Лі Юаня. Спробуйте. Заради локшини вже можна попросити тутешнього громадянства.

– Локшини та опіуму.

Така прямота була їй не властива, але Кая вирішила, що треба забути про свою вроджену сором’язливість і що це її єдина можливість зробити те, задля чого вона прителіпалася у цю країну.

Він знизав плечима й знову зосередився на локшині.

– Ви регулярно курите опіум?

– Нерегулярно.

– Навіщо?

Він заговорив з напханим ротом:

– Щоб не випивати. Я ж п’яниця. До слова, у цьому ще одна перевага Гонконгу перед Манілою. У цій країні покарання за наркотики не таке суворе. Та й в’язниці чистіші.

– Про пияцтво я знала, та хіба ви ще й наркоман?

– У якому сенсі наркоман?

– Ви мусите їх вживати?

– Ні. Я просто хочу вживати.

– Себто?

– Як знеболювальне. Помітили, що наша балачка – як співбесіда при прийомі на посаду, яку я аж ніяк не прагну обійняти, Сульнес. А ви коли-небудь курили опіум?

Кая похитала головою. Кілька разів, подорожуючи Південною Америкою, вона спробувала марихуану, але не надто вподобала це зілля.

– А ось китайці спробували. Двісті років тому британці почали завозити опіум з Індії, щоб покращити свій торговельний баланс. І підсадили на це зілля пів-Китаю. – Він клацнув пальцями вільної руки. – А коли китайська влада цілком слушно заборонила опіум, британці розв’язали війну, відстоюючи своє право напихати Китай наркотиками під зав’язку. Уявіть, що Колумбія починає бомбардувати Нью-Йорк через те, що на кордоні конфіскували партію кокаїну.

– Що ви маєте на увазі?

– Лише те, що як європеєць я мушу викурити частину цієї бридоти, яка опинилася в цій країні з нашої ласки.

Кая з подивом відчула, що сміється. Їй, безперечно, слід поспати.

– Я йшла слідом, коли ви його купували, – зізналася вона. – Бачила, як ви це провертаєте. У пляшці, яку ви поставили, спочатку були гроші. А потім опіум. Хіба ні?

– М-м-м, – рот Харрі досі був напханий локшиною. – Ви працювали у нарковідділі?

Вона закивала головою.

– А чому на пляшці – соска?

Харрі заклав руки за голову. Супова миска перед ним спорожніла.

– Опіум страшенно смердючий. Якщо маєш у кишені чи у фользі грудочку опіуму, пошукові собаки тебе у будь-якому натовпі винюхають. Та й дитячі пляшечки з сосками не можна здати за гроші, отже нема чого боятися, що якийсь безхатченко, збирач пляшок, випадково поцупить її під час оборудки. Траплялося.

Кая повільно кивнула. Він потроху розслаблюється, значить, треба продовжувати. Всі, хто не розмовляв рідною мовою по півроку, стають балакучими, щойно зустрінуть земляка. Природна річ. Отож і далі в тому ж дусі.

– А ви любите коней?

Він пожував зубочистку.

– Загалом, ні. Вони надто вередливі.

– Але ж ви полюбляєте на них ставити гроші?

– Мені це до вподоби, але ігроманія не належить до моїх гріхів. – Він посміхнувся, й Каю знову вразило, як усмішка змінює його, перетворюючи на людяного, відкритого хлопчиська. Їй згадався клаптик неба, який вона бачила над Мелден-роу.

– За великим рахунком, азартні ігри – кепська стратегія. Але коли вже не маєш що втрачати, тоді вона перетворюється на єдину твою стратегію. Я поставив усе, що мав, і те, чого не мав, на додачу в одному забігові.

– Отже, все, що мали, ви поставили на одного коня?

– На двох. Квінелла. Обираєте двох коней, які прийдуть першими, незалежно від того, котрий виграє забіг.

– А гроші позичили у Тріади?

Уперше вона помітила подив у його очах.

– Що змусило впливовий китайський злочинний картель позичити гроші іноземцеві, який курить опіум і якому нічого втрачати?

– Та… – неквапно мовив Харрі, виймаючи цигарку з рота. – Коли ти іноземець, тобі дають доступ у ВІП-ложу на іподромі «Хепі Велі» протягом трьох тижнів після того, як тобі поставили печатку в паспорті. – Запаливши цигарку, він видихнув дим у вентилятор, котрий крутився під стелею так повільно, що мухи гойдалися на ньому, як на гойдалці. – На іподромі є дрес-код, тому мені довелось пошити собі костюм. Мені вистачило двох тижнів, щоб втягтися в це діло. Я познайомився з Германом Клюйтом з Південної Африки, який у дев’яностих роках збив собі чималенький статок на корисних копалинах в Африці. Він навчив мене хвацько програвати добрячі суми грошей. Мені просто припала до смаку концепція. Якось увечері напередодні забігу я був на обіді у Клюйта, котрий розважав гостей, показуючи свою колекцію африканських інструментів для тортур з Гоми [15] .

Саме там водій Клюйта дав мені корисну пораду. Він розповів, що фаворит одного із забігів травмувався, але це тримають у таємниці, бо він все одно вийде на старт. Позаяк цей кінь – очевидний фаворит, то на нього ставитимуть усі, а тому буде «мінусовий пул», тож можна буде не платити за ставками. Але можна зірвати банк на інших. Наприклад, на квінеллі. Одначе для пристойного заробітку потрібен був значний початковий капітал. І Клюйт позичив мені грошей – просто так, за прекрасні очі. А ще за костюм від кравця. – Харрі уважно вдивлявся у вогник на цигарці й ніби посміхався власним спогадам.