Шрифт:
Вона замахнулася на нього мітлою, відганяючи геть.
— Ото ще маю годувати тут усе Семицарство. Вепр смажиться для постояльців. І пиво для них. Я не дозволю, щоб про мене зацні пани казали, ніби я м’яса та пива вдосталь подати не вмію. Онде у озері повно риби, а коло пнів знайдете собі таких самих жевжиків. Вони кажуть, що заплотні лицарі, як хто їм вірить.
Жінка ясно дала зрозуміти, що хто-хто, а вона віри в них не йме.
— Шукайте в них, що поїсти, а мені діла нема. Тепер ідіть геть, маю роботу.
Двері зачинилися з гучним брязкотом, і Дунк навіть не встиг спитати, де шукати згадані пні. Він знайшов Яйка на кінській напувальниці. Той мочив ноги у воді та обвівав себе крислатим брилем.
— Там в них порося смажать, га, пане? Пахне свининою.
— Вепра, — похмуро відповів Дунк, — та кому треба той вепр, коли є така добра солонина?
Яйк скривився.
— Можна мені на вечерю з’їсти свої чоботи, пане? А нові я пошию з тієї солонини, вона-бо твердіша.
— Не можна, — відповів Дунк, силуючись не сміятися. — Ще одне слово, і вечерятимеш стусанами. Вийми ноги з колоди.
Він знайшов на мулі свого шолома і кинув його попід рукою Яйкові.
— Візьми води з колодязя та розмочи солонину.
Солону яловичину мочили, аби не зламати зуби. Краще за все — у пиві, але й вода сяк-так годилася.
— Тільки з колоди не бери. Не хочу куштувати твої ноги.
— Від моїх ніг, пане, вона точно гірше не стане, — відповів Яйк, ворушачи пальцями. Але зробив, як йому наказали.
IV
Заплотні лицарі знайшлися без особливої мороки. Яйк помітив блимання вогнища у лісі, яким заріс берег озера, і вони рушили туди, ведучи за собою тварин. Малий тяг Дункового шолома під пахвою, розхлюпуючи воду на кожному кроці. Від сонця тим часом залишився самий лише червоний спогад на заході. Скоро дерева скінчилися, і вони опинилися на галявині, яка мала колись бути гайком оберіг-дерев. Зараз тільки коло білих пеньків та плетіння блідих, мов кістка, коренів позначали те місце, де за часів дітей лісу, колишніх хазяїв Вестеросу, росли дерева. Серед пнів сиділи біля вогню двоє людей, передаючи один одному міха з вином. Їхні коні щипали траву поза колом, а зброя та обладунки були складені у справні купи. Ще один юнак, набагато молодший за них, сидів окремо, притулившись до великого каштана.
— Вітаю, панове лицарі, — вигукнув Дунк здалеку приязним голосом. Нерозумно-бо застигати озброєних людей зненацька. — Я лицар Дункан Високий, а оце мій зброєносець Яйк. Чи не можна підсісти до вашого багаття?
Кремезний чолов’яга середніх літ підвівся привітатися. Одяг на ньому колись був пишний, але злахмітився; яскраво-руді баки облямовували обличчя.
— І вам вітання, пане Дункане. А ви й справді високий… ясна річ, сідайте, ми вам раді, та й хлопцеві теж. Кажете, його звуть Яйк? Що це за ім’я таке, перепрошую?
— Коротке, пане. — Яйк не став повідомляти незнайомим воякам, що його довге ім’я — Аегон Таргарієн.
— Справді коротке. А де твоє волосся?
«Волосяна шашіль», подумав собі Дунк. «Скажи, що це волосяна шашіль, хлопче.» Така оповідка була найбезпечніша, хоча інколи Яйкові спадала на думку всяка дитяча дурість.
— Зголив, пане. Відрощу знову, коли вислужу лицарські остроги.
— Шляхетна обітниця. Мене звати Кайл, на прізвисько Кіт з Мрячної Пустки. Під отим каштаном сидить пан Глендон, м-м-м, Пал. А тут у нас ще один добрий лицар, пан Майнард Бросквин.
Яйк нашорошив вуха.
— Бросквин… чи ви, бува, не родич князеві Візерису Бросквину, пане?
— Хоч і віддалений, але родич, — зізнався пан Майнард, високий, сухий, трохи зігнутий чоловік з довгим прямим солом’яним волоссям, — та сумніваюся, що його вельможність стануть зі мною родичатися. Можна сказати, він із солодких Бросквинів, а я з кислих.
Бросквинова кирея була вифарбувана у колір його імені, хоча поганенько, та й краї сильно потерлися. На плечі її скріплювала застібка з місячним каменем завбільшки з куряче яйце. Решту його одягу складала мишаста дерга та плямиста бура шкіра.
— В нас є солона яловичина, — мовив Дунк.
— Пан Майнард має торбу яблук, — відповів на це Кайл-Кіт. — А в мене є солоні яйця і цибуля. Разом ми влаштуємо справжній бенкет. Прошу сідати, пане. Тут гарний вибір пеньків на всякий смак. Якщо не помиляюся, нам тут сидіти до пізнього ранку. Перевіз є тільки один, і усіх відразу він не забере. Першими поїдуть вельможні пани з почтом.
— Допоможи з конями, — наказав Дунк Яйкові. Удвох вони швидко розсідлали Грома, Крапельку та Маестра.
Тільки після того, як тварини були погодовані, напоєні й стриножені на ніч, Дунк прийняв міх з вином, що йому запропонував пан Майнард.
— Вино кисле, та все ж краще, ніж ніякого, — мовив Кайл-Кіт. — Ліпшого збору скуштуємо у Білостін’ї. Кажуть, в пана Маслоплава — кращі вина на північ від Вертограду. Колись він був Правицею Короля, як і батько його батька. А ще він побожний і дуже багатий.
— Його багатство тече з корів, — додав Майнард Бросквин. — Мав би узяти собі за герба розбухле вим’я. В тих Маслоплавів у жилах плине сироватка замість крові, та й Фреї — того самого поля ягоди. З обох боків не мечі, а грошики брязкають — зродичалися-бо крадії корів та мостові шафарі. Коли повстав Чорний Дракон, цей коров’ячий князьок послав одного сина до Даемона, а іншого — до Даерона, аби на кожному боці було по Маслоплаві. Та обидва загинули на Червонотрав’ї, а його менший помер навесні. Отож їхній батько і ладнає собі новий шлюб. Якщо молода дружина не подарує йому сина, то ім’я Маслоплавів помре разом із ним.