Шрифт:
– Невже ж вчитись вироблювать полотна та робить поліський сир приємніше, ніж дбать за англійську живу мову?
– спитала Мелася.
– По-моєму, полотна та сир для нас корисніші, ніж англійська мова, - сказала спересердям Ліда.
– Чи ви й справді маєте на думці їхать в Фінляндію, щоб вивчиться вироблять полотна та робити сир та масло?
– спитав Яків Кирикович якось з ваганням і недовірністю в тоні голоса.
– Маю таку думку, та… батько не пускає мене в Фінляндію, де виробляють полотна на нових маленьких верстатиках. В мене, бачте, думка вивчить нього ремества наших молодиць, а потім розповсюдить його в краї, - говорила Ліда.
– Та то вона й наші сусідки Матушевські марять собі про не на селах в самотині з нудьги!
– ляснула Мелася.
– Ці мрії як прийшли, так швидко й минуть незабаром. Це все з нудьги та од безробіття.
– Ви, Меланіє Андріянівно, не спочуваєте цим дуже практичним нібито мріям?
– спитав Яків Кирикович.
– Не то що не маю спочування до їх. Цього ніяким способом не можу сказать. Але я зроду-звіку не сіла б за верстат, щоб торкать підніжок та гупать лядою з ранку до вечора. До такої роботи я не маю ніякого потягу. Але для себе особово я знайшла б якусь іншу, багато приємнішу добродійну роботу, та й по своїй вподобі, - лепетала Мелася.
«Одже ж ця Мелася і справді дуже щира. В неї й справді всі думки зверху: так і лазять по їй, неначе мухи. Правду писав брат!
– подумав доктор.
– В неї думки, як вода в діравому горщику, - ніяк не вдержаться всередині».
– А я людина, передніше за все, практична і цікавлюсь тільки тим, з чого вийде якась користь для мене або й для людей, - сказала Ліда.
Яків Кирикович підняв брови й аж очі витріщив на Ліду. Цей тон і прямування в розмові був для його надто надзвичайний, бо він нічого такого не чув в Києві в салонах.
– Ви, мабуть, вчились на жіноцьких курсах?
– спитав Яків Кирикович.
– Вчилась років зо два, та… не довелось довчиться до кінця, бо це не од мене залежалось, - сказала Ліда з сутінком смутку в голосі.
Почалось змагання. Розмова стала жвавіша й набиралась сили, завзяття, навіть стала палка. Ліда розговорилась, встоювала за себе й за своїх мрійних сусідок. Мелася й Михайло Кирикович пішли на жарти й піднімали на смішки й Ліду, і мрійних, нібито придуркуватих сусідок.
«Як розходилась Ліда! Десь в неї й зубки взялися, неначе одразу виросли. Як очки замиготіли! Зо мною говоре, неначе три дні не їла, а теперечки в неї десь і мова взялась, - думав з дивуванням Михайло Кирикович.
– Чи ти ба! Як огризається! Яка стала красномовна! А то все було одмикує од нашої компанії та ховається десь по закутках».
Ліда й справді розбалакалась, повеселішала. Чималі, сливе чорні очі залисніли. Чорні довгі вії аж миготіли й ніби нервово дрижали при кліпанні очима. Яків Кирикович тепер додивився, що вона гарна, що в неї пишні виразні червоні уста й чудові розумні очі.
«Одже ж, може, я знайду собі в цій молодій дівчині сяку-таку спільницю в дечому. Мелася справжня терниця, а Ліда ні на терницю, ні на бительню навіть нітрішки не скинулась. Ця тре й тіпає багато розумніше й помірніше, ніж сестра-лепетуха».
– От я музику так люблю!
– сказала наприкінці розмови Мелася.
– І вмію грати, і знаю класиків, але господь не дав мені таланту до музики. Усякімови дались мені заіграшки; я їх ловила живцем на льоту, навіть з приємністю й усолодою, а музика не дається чомусь мені та й годі!
«Мабуть тим, шо в неї в роті та на язиці вже готовісінька музика зроду: і вчитись не треба!» - якось несамохіть промайнула думка в молодого доктора.
Тим часом в двір вкотило дві хурі, навантажені півчою з Дрижиполя. Хазяїн вийшов на ґанок. До його привітався регент Никон Кучма. Він був убраний в гарненький новісінький синій суконний жупан, підперезаний одеським червоним вовняним широким поясом з торочками, що висіли й теліпались по обидва боки стану. Хазяїн знав, що Никон вже давав з своєю півчою два концерти в повітовому місті, і запросив його на хвилину в кабінет. В кабінет Никон вступив своєю звичайною длявою ходою, але з повагом, з розумінням своєї вартості. Гуковичпобалакав з ним, звелів подать закуску, сам почастував його з власної руки по-господарській і просив сісти й поснідать тим часом, поки молода вбереться до вінця.
– Чи заспіваєте ж молодим концерт на вході в церкву?
– спитав Андріян Кирилович.
– А чом же! Півчі вивчили цей концерт сливе напам'ять, бо це нам непервинка співать вінчання. Ми співаємо не тільки церковні концерти, але й ті п'єси, що співають на сценах українські артисти, - сказав повагом Никон, заходившись коло сніданку.
– Невже? І пісень співає ваш хор?
– спитав Андріян Кирилович.
– І пісень співаємо, а найбільше українських, сільських, тих, що співають в українських театрах, бо я в Києві не раз був в українському театрі, - додав Никон Кучма, та все розгладжував свої русі кучері на голові на обидва боки проділя, бо в його волосся не звикло розстеляться на обидва боки од проділя і все злазило на проділь.