Однак, на подив Мака, через кілька хвилин Мод прийшла знов і принесла з собою ковдру. Прошепотівши: «Працюй! Працюй!» — вона згорнулася клубочком поруч із ним на канапі, поклала йому на коліна голову й заснула.

Мак перестав працювати й глянув на дружину. Його маленька Мод здалася йому прекрасною і зворушливою. Тисячу разів він ладен був віддати за неї своє життя.

Потім Мак знов заходився швидко писати.

5

Наступної середи Аллан із Мод та Едіт сіли на німецький пароплав. Через три дні вони мали бути в Європі. До них приєднався Хоббі — він вирішив «тиждень покататися».

Мод мала чудовий настрій. Вона знов була весела, відчувала себе дівчинкою, і цей настрій не полишав її весь час, поки вони пливли через непривітний зимовий океан, хоч вона бачилася з Маком тільки за обідом та ввечері. Закутавшись у хутро, Мод походжала туди-сюди в лакованих черевичках по холодних палубах, сміялася й жваво розмовляла.

Хоббі був найпопулярніший чоловік на пароплаві. Скрізь — від кают лікарів та скарбничого й аж до священного капітанського містка — він почував себе як удома. На судні не було такого куточка, де б з раннього ранку до пізнього вечора не лунав його дзвінкий, трохи гугнявий голос.

Зате Аллана ніхто не бачив І не чув. Від світання до смеркання він був заклопотаний. Усі три дні подорожі обидві друкарки цього швидкохідного судна тільки те й робили, що передруковували його листи. В Аллановій каюті вже лежали сотні запечатаних і підписаних конвертів. Аллан готувався до першої битви.

Спочатку вони прибули до Парижа. Звідси вирушили до Кале й Фолкстона, де тривало будівництво тунелю під Ла-Маншом,— воно почалося після того, як Англія подолала свій страх перед нападом, що його можна було б відбити однією-однісінькою батареєю. Тут Аллан затримався на три тижні. Потім вони поїхали до Лондона, Берліна, Ессена, Лейпціга, Франкфурта і знов повернулися до Парижа. В кожному з цих міст Аллан спинявся на кілька тижнів. Зранку він працював за столом, а після обіду щодня провадив переговори в представниками великих фірм, інженерами, техніками, винахідниками, геологами, океанографами, статистиками, світилами у найрізноманітніших галузях знань. Це була ціла армія найбільших умів з усієї Європи — з Франції, Англії, Німеччини, Італії, Норвегії, Росії.

Увечері, коли в Мака не було гостей, вони вечеряли удвох із Мод.

Настрій у Мод був усе ще піднесений. Робоча, ділова атмосфера, яка оточувала Мака, додавала їй снаги. Майже таку саму подорож Мод здійснила з Маком три роки тому, невдовзі після одруження, і тоді вона ледве терпіла, що більшість часу він віддавав чужим людям і якійсь незрозумілій для неї роботі. Але тепер, коли Мод збагнула сенс цих переговорів і робіт, в її очах усе стало, звичайно, зовсім іншим.

Мод мала багато, надто багато вільного часу й розподіляла його дуже ретельно. Частину дня вона присвячувала дочці, потім, хоч куди вони приїздили, оглядала музеї, церкви та інші визначні пам'ятки. Під час їхньої першої подорожі Мод не завжди мала змогу зробити собі таку приємність. Мак, певна річ, повсюди ходив з нею, коли вона цього хотіла. Та скоро Мод відчула, що всі ті прекрасні картини, скульптури, давні тканини й оздоби цікавлять його не дуже. Що він любив оглядати, то це машини, заводи, великі промислові споруди, технічні музеї — саме те, в чому вона, власне, нічого не тямила.

Але тепер Мод мала скільки завгодно вільного часу й захоплювалася тисячами красот, якими її так приваблювала Європа. Мод не проминала нагоди піти до театру чи на концерт. Вона насичувалася тим, чого їй бракувало в Америці. Цілими годинами блукала Мод старими вулицями й вузенькими провулками, фотографувала кожну крамничку, що здавалася їй «чарівною», і кожен старий, перекошений фронтон. Вона купляла книжки, репродукції й листівки з зображенням давніх будівель і нових. Листівки вона збирала для Хоббі — він про це її просив. Вишукуючи їх, Мод докладала великих зусиль. Але вона любила Хоббі, і для нього їй не шкода було ніякої праці.

У Парижі Мак залишив її на тиждень саму. На березі Біскайської затоки, в Ле-Саблі, поблизу Нанта, він мав зустрітися з землемірами та цілою групою агентів. Потім разом з землемірами, інженерами та агентами вони попливли до Азорських островів, де Аллан понад три тижні влаштовував справи на островах Фаяль, Сан-Жоржі та Піку, тоді як Мод втішалася разом з Едіт найпрекраснішою весною в своєму житті. З Азорських островів вони вирушили на вантажному судні (крім них, пасажирів тут не було, і ця обставина викликала у Мод просто захват!) через Атлантичний океан до Бермудських островів. Тут, у Гамільтоні, вони зустріли, на превелику свою радість, Хоббі, який пустився в цю невеличку подорож задля того, щоб побачитися з Маком та Мод. Мак швидко залагодив справи на Бермудських островах, і в червні вони повернулися до Америки. Аллан найняв у Бронксі заміський будинок, і тут, в Америці, розвинув ту саму діяльність, що й у Лондоні, Парижі та Берліні. Щодня він засідав з агентами, інженерами, вченими з усіх міст Сполучених Штатів. Тепер Аллан часто мав тривалі розмови з Ллойдом, і це привертало увагу громадськості. Журналісти принюхувалися, мов гієни, що почули стерво. Чутки про якесь неймовірне, досі небачене починання ходили по Нью-Йорку.

Однак Аллан і його довірені мовчали. Мод, у якої пробували що-небудь випитати, сміялася й теж не казала жодного слова.

У кінці червня підготовчі роботи було завершено. Ллойд розіслав тридцятьом головним представникам капіталу, великої промисловості та найбільших банків запрошення на нараду; ці запрошення він написав власноруч і доручив розвезти їх спеціальним кур'єрам, щоб наголосити на значенні майбутньої зустрічі.

І вісімнадцятого вересня в готелі «Атлантік», на Бродвеї, відбулася та вікопомна нарада.

6

У ці дні Нью-Йорк затопила хвиля нестерпної спеки, і Аллан вирішив проводити нараду на заставленому зеленню даху готелю.

Запрошені, більшість з яких жили за містом, прибували протягом дня, а дехто приїхав ще напередодні.

Вони прикочували у величезних, укритих курявою автомобілях для прогулянок, з дружинами, синами й доньками із своїх літніх резиденцій у Вермонті, Нью-Хемпшірі, Мені, Массачусетсі й Пенсільванії. Замкнуті, мовчазні пани мчали з Сент-Луїса, Чікаго й Цінціннаті у спеціальних поїздах, що не спинялися на жодній станції. Їхні розкішні яхти стояли на Гудзоні. Три чікажці — Кілгаллан, Мюлленбах та Ч. Морріс — прилетіли повітряним експресом, який подолав сімсот миль від Чікаго до Нью-Йорка (Сентрел-парк) за вісім годин, а спортсмен Вандерштіфт сів пополудні своїм монопланом на дах «Атлантіка». Дехто прийшов до готелю пішки, зовсім непомітно, як звичайний собі приїжджий, зі скромною текою в руці.