Шрифт:
Посвячена артистці
О. І. Віриній
ДІЙОВІ ЛЮДЕ:
Гаврило Потапович Вареник– багатий козак.
Зінька– дочка його, літ 20.
Наталка– друга дочка, 10 літ.
Вівдя– наймичка, заїка.
Орина Власівна Дзвонарська– вдова, сусідка.
Овсій Кравчук– молодий парубок; дальній родич, за приймака.
Перепетуя Самсонівна Дембицька– із бідної шляхти, з примхами.
Сисой Хододатович– синок її.
Свирид– хлопець, наймит.
Діється на лівім березі Дніпра.
Середина багатої козачої хати. Ліворуч - лави, мисник; праворуч - канапка, два кріселка. По стінах - генерали і страшний суд. В убранстві видно панські примхи, перемішані з простою обстановою. Двері просто і праворуч в кімнату.
ДІЯ ПЕРША
Зінька сама.
Зінька (вишива сорочку). Що це й досі батька нема? Усе їздять по панах та по панах... і хазяйство закинули...Ох, це все Дзвонарська крутить! Як умерла покійниця матуся, то батько й почали з тією Ориною Власівною кумпанію водити. Вона їх і з панами звела,- хвактурує [1] за гроші... Піде колись на вітер наше добро! І дома тут через неї життя нема: все якісь моди заводить; ні ступити, ні походити. І батько... ох, ох, ох! Хоть би вже мені заміж швидче абощо! А то так остобісіло! Так через неї ж і не оддадуть за простого, а од тих паничів-глистюків аж верне! А от Овсій Кравчук - який славний, і смирний, і роботящий, і парубок з себе моторний та і з нашого роду; а за мною - так просто господи! Б, вже терпіла, терпіла та, мабуть, і годі скажу! Ех, доля моя сирітська! (Замислюється і співа):
1
– Хвактурувати - бути посередником, маклером.
Зінька і Наталка.
Наталка (спочатку у кімнаті біля дверей, а далі вибіга: пританцьовуючи і крутячись). От і прибралась, бач, яка цяця, бач, яка краля! (Співа):
Набік, хлопці, набік, хлопці, Бо чорт мужа несе: Як побачить мене з вами, Його трясця затрясе!(Вибіга з цуценям, прибратим у якусь спідницю).
Одішлю я чоловіка, Де й уродиться музика; Як заграють на басолі, Буде хлопцям не до солі! Та яка ж, хлопці, я Гарна та моторна! А ти брись, одчепись: В тебе пика чорна!Зінька. Де це ти такої пісні вхопила?
Наталка (крутиться). Або що?
Зінька. Не співай мені: погана.
Наталка. Чому?
Зінька. Тому що слухай, коли кажуть.
Наталка. То яй другої вмію! (До цуценяти).
Б, ти-бо не кусайся, коли з тобою бавляться! (Співа).
Ду-ду-ду! Ду-ду-ду! Уродилась на біду - Пальцем хату вимітати, Пригорщами воду брати! Транди-ба, транди-ба! Ох, я стала слаба; А як бубон загуде, Мене й мертву підведе! Бу-бу-бу! Гу-гу-гу! Дід зігнувся в дугу... А як поведу плечима, То й старого чорт не втрима! Бов-бов-бов! Бев-бев-бев! Дід з натуги умер; Узялася я у боки Та й пішла по хаті в скоки!Зінька. Отже ти доспіваєшся, поки я тебе по губах не лясну! Кинь мені цуценя та роби!
Наталка. Гм, роби! Я ще маненька!
Зінька. Маненька! А пісень великих співаєш!
Наталка (проганя цуценя). Е, співати не важко!
Зінька. Ну, достанеться тобі за пісні.
Наталка. Це мене Пріська вивчила.
Зінька. Щоб ти мені до неї ні ногою!