Шрифт:
В маленьке віконце, густо переплетене гратами, заглядало зоряне небо.
Петро потягнувся й голосно позіхнув.
– Здрастуй, товаришу!.. За віщо це тебе?
– несподівано почувся десь з темного кутка тоненький дитячий голос.
Петро здригнув.
– Ти хто такий?
– зараз спитав він.
– Я - пацанок [2] з п’ятої камери... Це добре, товаришу, що ти сюди попав: удвох буде якось веселіш.
Придивившись, Петро хутко завважив, що в кутку, під стіною, щось біліло. Підійшовши ближче, він став добачати й фігуру пацанка.
2
– Пацанок - хлопчик
– А тебе ж за віщо сюди... товаришу?
– спитав Петро, осміхнувшись.
– Масалку [3] погнав в Христа та паску, то старший і посадив на троє суток,- хвастовито одмовив пацанок.
– Як же сидиться тобі тут, товаришок?
– розпитував Петро, сідаючи поруч з пацанком.
– Ой гидко-гидко, товаришу,- таємним голосом одмовляє той.- Холодно, вогко, та ще... пацюки, щоб вони видохли! Заснути ніяк не дадуть: тільки задрімаєш - зараз так і зашарудять по ногах, по грудях... один за палець укусив; то оце я зняв черевика та й стережу - може, підкрадеться котрий, то пришию [4] суку.
3
– Солдата-вартового
4
– Пришию - уб'ю
Петро став витрушувати поза підкладкою тютюн та сірники, а пацанок зразу почав безперестану щебетати.
Володьку-пацанка знала вся тюрма. То був хлопчик на вигляд років дванадцяти, бідовий, непосидющий. У камері він завжди як не з надзирателем гризся коло прозурки, то на вікні коло грат допікав вартового. На тюремному дворі, коли виходила п'ята камера на прогулянку, його жваве цвірінчання, змішуючись з брязкотом кайданів, сповняло ввесь двір. Собі за товариша там вибирав Володька завжди якого-небудь здоровенного значного кандальщика, ходив поруч з ним, пихкаючи поважно цигаркою й переймаючи всі рухи і звички старих каторжан; свій тюремний бушлат та шапочку він навіть намагався носити так, як вони.
Тепер перед новим чоловіком, перед «політичним», йому хотілося показатися не яким-небудь «грачем», [5] а парнем «фартовим». За першу ознаку цього вважалося знаття фар-тової мови, тюремних та злодійських звичок, і Володька зразу хотів висипати перед Петром увесь свій запас цеї науки. Пересипаючи свою мову фартовими словами й перескакуючи з одної розмови на другу, він цокотав:
– Нема в нашій камері тепер путніх реб’ят. Колись були боги, так боги: [6] Кошовий, Близнюк, Васька-кандальщик... А тепер осталися одні сявки. Духовитого парня ні одного нема. Всі такі, що на волі «стріляли» та під рундуками танцювали за печінку; а сюди поприходили та й мають себе за якесь божество... Знаєш, товаришу, мене судили на один рік, а я після суду встав та й погнав председателя в закон та пугвички: припаяли, суки, іще на півроку... Шармач я, і раз був на грубому [7] ділі. З Ваською з кандальщиком «купили» в одного єрика [8] п’ять тисяч. Ех, і погуляли ж тоді ми з ним! Тільки не довго й гуляли: на третій день згоріли... [9]
5
– Грач — по-тюремному - новак
6
– Бог - те ж, що й Іван по-тюремному.
7
– Гарному
8
– Єрик - дідок
9
– Попались
Володька закурив цигарку і, човгаючи здоровенними черевиками, став ходити по карцеру.
В одеськім саді я гуляв, 3 красоткой наслаждався; В чіжолі кандали попав,-заспівав він дзвінким альтом, і було чудно помічати в дитячому голосі добре переняту манеру старих в’язнів.
– Ех, товаришу!
– заговорив він, зразу кинувши пісню,- шкода мені на волі одного тільки: маруху [10] милу покинув я в Таганрозі. От красючка - як лялька!
10
– Полюбовницю
– Велика ж вона, твоя маруха?
– осміхаючись собі в темноті, спитав Петро.
– Їй було...- Володька трохи подумав,- було їй тоді одинадцять років. Вона теж шармачка. На побачення приїздила, два карбованці грошей передала - їй-богу! Падлець буду - не брешу! А це щось не чути. Треба було писнути їй. Чорт їх розбере - цих бабів - може, вже з другим любов закрутила!
Ти думаєш, подлянка, Що я тут пропаду? Як вийду я на волю - За все тобі томщу: Ручки-ножки поламаю І кості покручу...Між гратами вікна щось забряжчало; показався блискучий кінець штика.
– Ей ти, чорток!
– почувся за стіною голос вартового.- Лежи мовчки, а то я тебе покладу.
Коли Петрові обридло слухати пацанка, він сказав йому:
– Ну й «наливаєш» же ти добре, товаришок! Не знаю - який з тебе Іван вийде, ну, а тріпач добрий!
Пацанок почав клястися:
– Падлець буду, коли хоч трошки брешу! Щоб мені волі не побачити, коли «наливаю»!
– поклявся він великою тюремною клятьбою.
– Годі, Володька!
– гостро сказав Петро.- Воля тобі ще потрібна буде.
Пацанок насупився й замовк.
Петрові стало шкода чогось хлопця, і він почав щиро розпитувати про його життя. Пацанок зразу одмовляв з неохотою, голосом ображеного, а потім зразу якось залишив свій тюремний тон і дитячим голосом став розповідати про своє життя.
– Як мені живеться - питаєш?
– промовив він, присовуючись ближче до Петра й обгортаючись од холоду в свій полотняний бушлатик.- Погано живеться, товаришу: боги чіпляються до мене, завжди дражнять, бачать, що я малий, нікого не подужаю з їх. Спати посилають «на грачівку» й їсти садовлять з «грачами». А хіба я дешевший за їх? Мій батько був шармачем, і я шармач! Я не менше покрав на волі од їх. Дай бог усякому стільки покрасти, як я перекрав!
– казав пацанок смутним голосом.