Марія Олександрівна виїхала з Петербурга не сама, а разом з Тургєнєвим. Тургєнєва урочисто випроводжали в закордонну подорож петербурзькі літератори, улаштувавши обід у Дюасо. На обіді були Гончаров, Некрасов, Панаєв, Ребіндер, Нікітєнко та інші.

Виїхала Марковичка з малим сином Богдасем та Тургєнєвим вранці 29 квітня, бо вже, як зазначає Ол. Дорошкевич, 30 о 6 годині вечора Тургєнєв пише з-під Пскова (мало не 270 верстов від Петербурга) листа до графині Лямберт, де занотовує:

— Я вам напишу з Берліна, відправивши пані Маркович до Дрездена. Я вам розповім про нашу мандрівку. — І далі додає про Опанаса Васильовича: — А чоловік її нестерпна людина з породи доброчинних, роздратованих і чесних дурнів.

П. Анненков переказує про цю подорож зі слів Тургєнєва: «Тургєнєв був із Марією Олександрівною в дуже приятельських взаєминах і подорожував з нею та малим її сином Богдасем до Берліна в поштовій каретці, де вони сиділи втрьох. Залізниці до Берліна тоді ще не існувало. Тургєнєв із веселим гумором розповідав потім, як жвавий хлопчик сидів у нього всю дорогу на руках, на ногах і спав на шиї».

В одному з червневих листів до Марка Вовчка того ж таки року 1859 Тургєнєв із приємністю згадував про ті «довгі, довгі й хороші розмови, що їх вони вели під час мандрівки». «Особливо, — пише Тургєнєв, — залишилася у мене в пам’яті одна розмова в маленькій каретці між Ковном та кордоном тихої й теплої весняної ночі. Я не пам’ятаю, про що власне ми розмовляли, але поетична спільність збереглась у мене в душі від тієї ночі. Я знаю, що ця подорож нас зблизила і дуже цьому радий».

Травень року 1859, подорож Кулішеву за кордон і тодішні взаємини його з Марком Вовчком Ол. Дорошкевич змальовує так: «Після невдалого освідчення перед Марком Вовчком його (Куліша) опанувала страшна нудьга; бажаючи її розвіяти, він несподівано виїхав за кордон, хоч збирався в Україну. 26 квітня він був уже в Ковні і поспішав через Кенігсберг до Берліна. Можна гадати, що саме в Берліні він чекав на Марка Вовчка, яка тими ж днями лаштувалася за кордон».

Ми дозволили б собі не погодитись із цим викладом подій і фактів року 1859, як їх оце змальовує Ол. Дорошкевич.

Кулішева хандра не мала безпосереднього зв’язку з невдалим його освідченням перед Марком Вовчком. Навпаки, Куліш сподівався, подорожуючи за кордоном укупі з Марією Олександрівною, розвіяти свою, як він пише в листі до Каменецького, «безглузду хоробу — нудьгу». Щодо самого освідчення Кулішевого перед Марком Вовчком, то знов-таки, чи було воно таким уже й невдалим!? Це ж про Марка Вовчка писав Куліш, що вона коло нього «голубом гуде і соловейком співає», «з великої туги визволяє». Не могло бути це освідчення невдалим саме ще й через те, що їхав Куліш задля Марка Вовчка, наперед умовившись із нею про спільне співжиття в Дрездені. І термін для цього закордонного перебування призначив Куліш не менше року.

Отже, умовившись зустрітись із Марією Олександрівною за кордоном та оселитись із нею «надовго» в Дрездені, взявши з собою її білизну й віддавши їй свої гроші, Куліш виїхав за кордон рівно на тиждень раніш перед виїздом Марковички, певне, щоб уникнути зайвих розмов. Але чи знав Куліш, виїжджаючи за кордон сам, що Марковичка згодилася їхати до Берліна з Тургєнєвим, чи, може, Марія Олександрівна сховала від Куліша свій намір, і тільки вже за кордоном з телеграми Каменецького він довідався про цей «зрадливий» вчинок Марковички?..

Можливе перше, але можливе й друге.

Ми не знаємо причин, що призвели до розриву за кордоном між Кулішем та Марією Олександрівною і чому так швидко супроти початкових планів повернувся Куліш до Росії. Цей розрив можна було б з’ясувати, може, тим способом, що Куліш, довідавшись про спільну подорож Марка Вовчка з Тургєнєвим, почув себе ошуканим. Його гордість було ображено. Ті суворі інвективи й обвинувачення, що їх звертав пізніше Куліш до Марка Вовчка, можна було б пояснити саме цим епізодом.

Але…

Хіба ж ми не досить знаємо Куліша, обережного, хиткого, розсудливого, двозначного?

Попри всю свою ревниву самовпевненість і гордість, він був здібний не тільки протестувати проти спільної подорожі Марка Вовчка з Тургєнєвим, а й охоче на те пристати. Це так в’яжеться з обережною вдачею Куліша. Цим способом він міг уникнути якнайкраще будь-яких підозрінь щодо справжніх намірів своєї закордонної подорожі. Мовляв, Марко Вовчок поїхала за кордон не з ним, а з Тургєнєвим. А він в сторінці…

Хіба ж мало макіавеллівської двоїстости, юродної химерности, двозначної протиставлености уявленого й справжнього було в Куліші?

Думка стояла в нього насторожі почуття, розсудливість попереджала пристрасть, обережність перемагала ревнощі.

Юродна вигадливість дозволяла йому обернути ревнощі в свою протилежність і з уданим уїдливим знущанням із себе, Тургєнєва й Марка Вовчка, цинічно й настирливо штовхати Марка Вовчка в обійми до Тургєнєва.

У кожній людині багато темного, плутаного й несподіваного. Отже, в щоденникові Кулішевому ми маємо сентенційну нотатку: