Шрифт:
У кімнаті пахло її парфумами і стеля була дуже високою. Оттла годинами просиджувала перед трьома маминими дзеркалами, вперше відчуваючи смак губної помади, пружну хвилястість вій, густих і довжелезних, наче з хутра небаченого дорогоцінного звіра, хвилюючу незбагненну чистоту гладенької шкіри під уперше виголеними пахвами, якусь небесну прохолоду, що йшла звідти, і звідси, і звідти теж, вимучуючи своєю лагідністю й вимогливістю, пестливою жорстокістю і невдоволеністю. Вже всоте Оттла безтямно проводила гребінцем по своїх золотих, шовковистих і довжелезних косах; пила каву; говорила по телефону; слухала музику і знову поверталася до дзеркал, виснажена цим своїм відображенням, вічно одним і тим самим, незрозумілим вічно і закличним вічно. Вона навмання брала книжку з шафи, навмання розгортала її і читала там таке:
Венецьке сонце золотом постане в моїм волоссі; здійсненням чудовим альхемії всієї. Пишні брови мої — ти бачиш їх — вони мостами злинають над загрозою німою очей — з ляґунами таємним пливом поєднаних; тож море в них мінливо хвилює сплеском припливу й одбою. Хто зрів мене, той псові заздрить мому, що ось його, спочивши на хвилину, рука, якої жар не звуглить жаден, ніщо не зранить, озлобленна гладить — І хлопці, гордощі старого дому, від уст моїх, як від отрути гинуть. [4]4
Вірш Р. М. Рільке «Куртизана». Принагідно автор висловлює щиру вдячність п. Андрієві Гайдамасі (Мюнхен), який запрезентував раритетне видання вибраних поезій Рільке «Речі й образи» (Нюрбернґ, 1947) в перекладі Богдана Кравцева, звідки взято цей та наступні вірші.
Оттла думала про полковника Р. З ним вона танцювала кілька останніх разів, і він теж належав до дуже старого й шанованого в місті роду, і був бездітним вдівцем, і був таким якимсь справжнім у цій своїй новій полковницькій формі, і такий владний, і Оттла, відчуваючи, що очі її наповнюються слізьми, падала долілиць на килим, і кусала губи, і вмовляла себе не плакати, інакше, Оттлонько, прахом підуть усі твої викручування перед дзеркалами, а до вечора залишилося півгодини, він за тобою заїде, він же пообіцяв, — і вона пестила килим, м'який, добродушний килим, і тільки хлипала, але не плакала, жодної сльози, — ось вам усім, ясно?
Саме в цій кімнаті Оттлу вирвало в ненависні лейтенантові окуляри; вся кімната стояла поруч, готова захистити її, якби цей ідіот спробував щось зробити; насторожилася люстра, щомиті готова впасти на його порожній чакан з гівном замість мізків; заворушився килим, готовий скрутитися як той пітон і задушити гнилого очкарика в добродушних обіймах; і Юкіо Місіма прочинив дверцята книжкової шафи, щомиті готовий вискочити звідтам і вгородити чесного самурайського ножа в підлу лейтенантську спину; але мерзенний лейтенант занюхав цю зусебічну загрозу і, не сказавши жодного «мур-мур», вийшов з ворожої кімнати; солдати нерішуче топталися біля канапи. Пола Оттлиного халатика загорнулася і вони не могли відвести очей від голого засмаглого стегна, міцного і пружного; вони стали жабками, а стегно — удавом, ще б мить — і вони стрибнули в роззявлену пащу, але Оттла відчула це, застогнала і сказала: «Ідіть к чорту, і покличте сюди Марту, хай принесе води, хай багато води принесе, відро»; «йосць, йосць», — закивали головами жабки, не до речі віддаючи їй честь, задкуючи до дверей, усе ще не вірячи в своє спасіння.
Вони вийшли і щільно причинили двері. Оттла залишилася наодинці зі своєю кімнатою. «Бачиш, — пошепки озвалася вона до книжкової шафи, — бачиш, що робиться?» Хотілося плакати, але дуже, дуже боліла голова. Оттла подивилася на свою жовту спідницю і таки заплакала.
Лейтенант X. пішов до кльозету, довго відмиваючись там і чистячи кітель. Повернувшись на бойовий пост, він подзвонив генералові Д.
— Пане генерале, об'єкт зробив першу спробу.
— Що ти верзеш? — не зрозумів генерал.
— Першу спробу зробив об'єкт, пане генерале.
— Який, у вагіни, об'єкт? Хто він?
— Вона об'єкт, який зробив першу спробу, пане генерале.
— Ти п'яний? — розсердився генерал.
— Смію доповісти панові генералові, що я завжди тверезий.
— Ну то й що з цього? Дурний, значить. Знайшов чим хвалитися. Хто ти, в такому разі?
— Пане генерале, я є лейтенант X., який веде спостереження за об'єктом О., який зробив першу спробу, який є яка, яку ви нині вранці наказали мені, лейтенантові X., який є який, охороняти від виходу за межі штабу округи.
— Здуріти можна, — сказав генерал Д. і перехилив чарку горілки. — Ну й забембав ти мене. То ти лейтенант X.?
— Так йосць, пане генерале.
— А звідки ти знаєш номер мого телефону?..
— ?і
— … і чого тобі від мене треба?
— Згідно з вашим наказом пане генерале доповідаю, що об'єкт О. зробив першу спробу покинути приміщення штабу округи.
— А, це ти про Оттлу? — здогадався генерал, стьобнувши другу чарку горілки.
— Так йосць, пане генерале.
— Ну то й що?
— Вонахотілавийтипанегенерале.
— Хотіла вийти? — перепитав генерал, нахитнувши третю чарку горілки.
— Так йосць, пане генерале, — лейтенант X. дістав хустинку і витер спітніле чоло.
— Вийти, значицця, хотіли. Хотіло. Ілот. Оліт. Літо. «Відклади свої справи до літа, не відвідуй до літа Лоліту…» Переможець. Неборак. Оттла — од тла до тла. Як не приведуть мені корову до страти, то буде великий порядок на фронті трудових звершень і суничні галявини навіки заростуть маріхуаною…