…Трагізм невпинного плину часу, у якому миготить, виникаючи й зникаючи, сьогодення, вирішується в усвідомлені незмінної впорядкованості Всесвіту.

…

Цей світогляд визначає загальну метафізичну формулу для всього цього класу систем. Всі явища дані нам двояко; з одного боку, вони дані нам у зовнішнім сприйнятті, як чуттєві предмети і як такі вони об’єднані фізичним зв’язком, але, з іншого боку, вони виявляють той зв’язок живої єдності, який відкриває нам заглиблення у власний внутрішній світ. Це - принцип єдиносущності всіх частин Всесвіту з божественною основою і між собою. Він відповідає настрою світової симпатії, що пізнає в дійсному, просторово обмеженому повсюдну присутність Божества. Це визнання єдиносущності - основна метафізична передумова релігії індусів, греків і германців, і з неї метафізика виводить іманентність усього одиничного, як частини, загальній цілісності світу й іманентність всіх цінностей загальному цілісному значенню, що становить сенс світу. Спогляданню, інтуїції в яких переживається життя цілого, відкривається в зовнішній даності явищ внутрішній, живий, божественний зв’язок єдності. Нарешті, із такого відношення до світу зазвичай випливає детермінізм; одиничне обумовлене цілим, і зв’язок явищ розуміється як внутрішня визначеність, який би смисл йому не надавався в іншому.

...

Як релігія, так і поезія й метафізика лише символічно виражають природу світової єдності, визначеного у формулі об’єктивного ідеалізму. Вона виявляється непізнаваною. Метафізика бере окремі риси живої сутності суб’єкта, єдності живої особистості і їх проектує, як єдність зв’язку, у безмежність світобудови. Виникає неспокійна діалектика, що сходить від системи до системи, поки не вичерпані всі можливості, поки не пізнана нерозв’язність проблеми.

Що є основою світу - розум чи воля? Якщо ми визначимо його як мислення, то необхідна воля для виникнення чого-небудь. Якщо бачити в ній волю, то потрібно прийняти як передумову цілепокладаюче мислення. Але воля й мислення не можуть бути виведені один з одного. Тут знаходиться межа логічного мислення щодо основ світу, і містиці надається можливість відобразити її живу сутність.

Якщо основа світу мислиться як особистий початок, то ця метафора вимагає конкретних визначень, що її обмежують. Але всі ці визначення зникають, коли ми привносимо ідею нескінченного: залишається незбагненне, непізнаване, залишається морок містичного. Якщо цю основу ми вбачаємо у свідомості, то вона підпаде під протилежність об’єкта й суб’єкта; але несвідоме не може стати джерелом свідомості як вищого, ми знову постаємо перед незбагненним. Ми не можемо зрозуміти, як єдине звертається в множинність, вічне - у минуще: логічно це збагнути неможливо.

Магічна формула тотожності не робить більше зрозумілим відношення буття й мислення, протяжності й думки. Отже, і від цих метафізичних систем залишається тільки особливий настрій душі, особливий світогляд.

Дильтей В. Типы мировоззрений и обнаружение их в метафизических системах // Культурология. ХХ век: Антология.
– М.: Юрист, 1995.
– С. 213-255.

Шинкарук, Володимир Іларіонович

(1928 - 2001, с. Гайворон Київської обл.)

Український філософ, засновник Київської світоглядно – антропологічної школи. Перегляд традиційного філософування в руслі гуманізму пов”язаний у Шинкарука із прагненням занурити його в світову та вітчизняну філософську й культурну традицію і тим самим повернутися до втрачених можливостей, відродити духовний багаж, забутий у роки панування схоластичної державної ідеології.

Шинкарук – визнаний в Україні та поза її межами дослідник співвідношення онтологічного, логіко – гносеологічного та світоглядно – антропологічного змісту філософії.

СВІТОГЛЯД І ФІЛОСОФІЯ.

...Світогляд являє собою одну із суспільно вироблених форм відображення дійсності у свідомості людини. Його відмінна риса полягає в тому, що він відображає дійсність у її цілісності - як природно-суспільний світ життя й діяльності людини - і в її значимості для людини - крізь призму суспільних відносин, життєвих інтересів. Світогляд - невід’ємний атрибут людської свідомості. У ньому безпосередньо виражена суспільна природа людини й творчий характер її свідомості.

…

Якщо життя в його реальних здійсненнях, справах і турботах є життям безпосередньої дії, то життя у свідомості охоплює минуле, сьогодення й майбутнє й поєднує їх у єдине ціле, де минуле не залишається “позаду”, а “йде” з нами й де майбутнє не приховане, а “бачиться”, проектується, переживається. Свідомість і є зв’язок часів в актах життєдіяльності людини. …

Найважливішою особливістю людини є здатність переживати уявлюване як дійсне, минуле й майбутнє - як справжнє. Все те, що йде в минуле, не зникає з нашого життя, а входить у нашу свідомість, відтворюється пам’яттю й уявою, переживається багато разів, іноді із ще більшою силою, ніж у момент реальної події. Звичайно, не все, що трапляється в житті, не всі часи нашого буття входять у наше “внутрішнє” життя, у сферу переживань людини. У цю сферу входить тільки “наповнений” час, час життєвих справ і подій. Вони ж і зв’язують різні часи життя людини в живу нитку часу цього життя.

Однак людська свідомість - не фільмоскоп, що фотографічно відтворює події минулого життя в їх хронологічній послідовності. Вона має творчий характер, опирається на продуктивну силу уяви, що відтворює картини минулого в їхньому зв’язку з життєвою ситуацією в сьогоденні й орієнтована на можливі події в майбутньому. У свідомості наше минуле з’являється перед нами з вершини (або “яру”) досягнутого, у світлі всього життєвого досвіду - і особистого, і суспільного. …

…

Та обставина, що людська свідомість дається індивідам суспільно, є найважливішим чинником, що визначає її відносну незалежність від детермінант індивідуальної життєдіяльності. На цьому ґрунтується її здатність “підніматися” над індивідуальним життям, “протистояти” життєвим умовам індивідуального буття, жити “життям роду”, а при визначенні життєвих цілей виходити не тільки й не стільки із сущого, скільки з належного.