13. Ноосфера -останній з багатьох станів еволюції біосферив геологічній історії - стан наших днів. Хід цього процесу тільки починає нам з’ясовуватися з вивчення її геологічного минулого в деяких своїх аспектах.

Наведу кілька прикладів. П’ятсот мільйонів років тому, у кембрійській геологічній ері, уперше в біосфері з’явилися багаті на кальцій скелетні утворення тварин, а рослин - більше двох мільярдів років тому. Це - кальцієва функція живої речовини, нині могутньо розвинена, - була одна з найважливіших еволюційних стадій геологічної зміни біосфери.

Не менш важлива зміна біосфери відбулася 70-110 мільйонів років тому, під час крейдової системи, і особливо третичної. У цю епоху вперше створилися в біосфері наші зелені ліси, всім нам рідні й близькі. Це інша більша еволюційна стадія, аналогічна ноосфері. Імовірно, у цих лісах еволюційним шляхом з’явилася людина близько 15-20 млн. років тому.

Зараз ми переживаємо нову геологічну еволюційну зміну біосфери. Ми входимо в ноосферу.

Ми вступаємо в неї - у новий стихійний геологічний процес - у грізний час, в епоху руйнівної світової війни.

Але найважливішим для нас є той факт, що ідеали нашої демократії йдуть в унісон зі стихійним геологічним процесом, із законами природи, відповідають ноосфері.

Тому можна дивитися на наше майбутнє впевнено. Воно в наших руках. Ми його не випустимо.

1944 р.

Вернадський В.И. Несколько слов о ноосфере // Вернадський В.И. Биосфера и ноосфера.
– М.: Рольф, 2002.
– С.470-482.

Печчеї, Ауреліо

(1908 – 1984)

Італійський вчений, підприємець і громадський діяч, засновник і президент Римського клубу. Зробив значний внесок у вивчення перспектив розвитку біосфери і пропаганду ідеї гармонізації відносин людини і природи. Автор концепції “внутрішніх меж” яка полягає у розповсюдженні ідеї необхідності розкриття нових потенційних можливостей людини.

ЛЮДСЬКІ ЯКОСТІ.

Шість цілей для людства

1. Час діяти

Отже, все свідчить про те, що людська система вступила в епоху великих змін. Протягом усієї історії свого існування людство неодноразово переживало складні, критичні періоди, але ніколи ці кризи за масштабністю та наслідками процесів, навіть віддалено не нагадували теперішню істинно головоломну людську експансію та невтримний прогрес. Однак – безпрецедентність цієї ситуації та неможливість передбачити її справжні наслідки – незаперечно свідчить одне – людству нікого звинувачувати в ній, крім себе, й вихід із скрутного становища є лише один: оцінивши сміливо, об’єктивно та всебічно сутність того, що відбувається, зваживши всі свої сили та можливості, визначити абсолютно новий напрямок розвитку, для того, щоб відтепер та надалі тримати під контролем усе, що відбувається на планеті.

Іноді я намагаюся уявити собі, як відреагували б на сучасні події великі філософи та мислителі минулого – ті, хто освічували та спрямовували розвиток цілих народів та цивілізацій, визначивши та зробивши можливим злет людських звершень, – я впевнений, що й для них теперішня ситуація виявилася б повною несподіванкою. Напевно, вони були б глибоко засмучені та навіть налякані тим, що відбувається, водночас їх надзвичайно вразило б усе, чому ми навчилися за цей час. Дивлячись на нас, так би мовити, здалеку, вони змогли б, на мою думку, не вдаючись до деталей, вловити суть того, що відбувається, й промовили б нам наступну мудрість: “Схаменіться, діти наші, схаменіться і замисліться. Варто вам по-справжньому захотіти, і ви ще знайдете в собі і моральні сили, і творчу винахідливість, щоб прокласти шлях до спасіння. Тільки спробуйте як слід і – що важливо, навчіться відрізняти головне від другорядного, те, що ви повинні, від того, чого б вам просто хотілося, а коли впевнитесь, що є для вас благо, творіть його, не вагаючись і не рахуючись з жодними жертвами”. Розмірковуючи над цим усім, я прийшов до висновку, що, по суті, думками та справами своїми вони вже дали нам саме таку пораду, і якби ми весь час пам’ятали про неї, то ніколи б не зійшли зі шляху.

З якої б точки зору ми не вивчали теперішній стан людства, його проблематику чи перспективи його подальшого розвитку, ми неминуче приходимо до того, що саме сама людина – з усіма її недоліками, якостями та навіть невикористаними та невідомими можливостями – виявляється центром усіх проблем та подій. Не усвідомлюючи, як правило, цю просту й очевидну істину, ми часто намагаємося знайти складні, неймовірні рішення десь за межами самих себе, але, по суті, за відповіддю про причини майже всіх людських складнощів та світових потрясінь не потрібно ходити далеко – відповідь у нас самих. Лише прагнучи якомога ширше та глибше зрозуміти суть теперішнього становища людини і того, з якою силою вона впливає на весь оточуючий світ, лише стимулюючи усі наші творчі здібності на пошуки таких форм буття, які б сприяли гармонії, а не дисонансу в нас самих та усього нашого всесвіту, ми можемо прокласти шлях до добра, яке нам конче необхідне, та знайти сили для досягнення поставлених завдань.

Безумовно, мобілізація усіх людських здібностей може вимагати від нас доволі складних, а можливо, й героїчних діянь, однак вона досить реальна. Однак, як ми вже бачили, сутність цієї нової реальності починає зараз усе ясніше усвідомлювати навіть і найменш інформовані та досвідчені представники роду людського. Це симптоми тих зусиль, котрі здійснює людина, прагнучи звільнитися від усього, що їй заважає зрозуміти суть речей у їхньому істинному теперішньому світлі, та оцінити масштаби, динаміку і природу гнітючих її явищ та подій, з’ясовуючи нарешті для себе вислизаючий поки від неї їх сенс, хоче подолати ці труднощі і знову, як колись, набути впевненості, затверджуючи себе у цьому новому світі. Вже сам цей процес свідчить про велику життєздатність людської культури та показує, що ставка на людську революцію – яка, на моє переконання, на нинішній стадії еволюції є першою та обов’язковою умовою подальшого розвитку роду людського, – зовсім не така вже й наївна утопія. Тільки цей революційний рух необхідно підтримати та посилити спільними діями всіх людей планети.