Шрифт:
Не залишився в боргу (як епітафіїст) і сам Микола Сом, увіковічнивши офіційного поета УРСР і головного редактора УРЕ у таких рядках:
Тут лежить Бажан Микола, (А казали: не умре…) Залишилась хитра школа — Від «ура» і до «УРЕ».І ще принагідно про Бажана. Коли збірку Василя Симоненка «Земне тяжіння» посмертно висунули на здобуття Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка, Сом (власне зізнання) «надіявся на людську справедливість і на мудрість нашої Спілки», але… Ще до обговорення висунутих кандидатур, Малишко йому сказав:
«Не радій, Миколо. Шевченкової премії не одержить мати твого померлого товариша. Ця премія уже лежить у кишені поета-академіка, поета — орденоносця і орденопросця Миколи Бажана».
Так воно й станеться.
« Поет:…Звичайно, шанований Микола Бажан наперед знав, що премія дістанеться тільки йому, а не Симоненку. Саме про це я голосно сказав у театральному Товаристві — на громадському обговоренні творів, які висувалися на Шевченківську премію у 1965 році.
Мати:І ти не побоявся? Тобі ж могли дати доброго прочухана.
Поет:Звичайно, я теж людина зі страху… Але за моєю спиною стояв тоді добрий бог — Андрій Малишко. Та мене таки за той виступ по голові не погладили. Поет-партизан Платон Воронько, який головував на тому вечорі, привселюдно назвав мене літературним хуліганом…»
Через роки Микола відповість на звинувачення його в літературному хуліганстві (як і в інших звинуваченнях, що стосувалися його звитяжного і непокірного характеру) віршем «То був не я»:
Я ніжний був. А той, хто був не я, — То грубіян, задира, забіяка…Отож, не просто відповісти одним словом: а хто ж він такий, мій друг Микола Сом? Одним, повторюю, словом.
А ось трьома — спробуємо, словами самого ж Миколи Сома. Мається на увазі епітафія Миколи Сома на… Миколу Сома. Себто СОМОепітафія — є, виявляється, й такий різновид епітафії:
Земний уклін Миколі Сому! Він тут (нарешті!) охолов, Тож не втече тепер із дому Поет, учитель, риболов.Отже, він у трьох лицях: поет, учитель (вчителює в рідному селі Требухові та в інших школах Броварського району. Відмінник народної освіти), риболов.
Вода по коліна, Труси по коліна, Вусатий рибалка закляк і намок. Минає година — і лиш цигарчина Танцює під носом, немов поплавок.Це теж він, Микола Сом.
Але сказати так — значить нічого не сказати про Миколу Сома, бо він аж ніяк не вкладається (хоч як його не бгай) у вищенаведені три іпостасі.
Найголовніше і найзначніше його звання — селянський син. Тож нам хоч не хоч, а доведеться процитувати його вірша «Жебраки», присвяченого сестрі Надії. Це на тему про «щасливе і заможне колгоспне життя», яким дехто ще й досі козиряє. Це коли за єхидним висловом кремлівського горця, «жити стале краще, жити стало веселіше».
Пізня осінь сорок шостого… Під ножами вітру гострого Ми йдемо — рука в руці. Хто ми? Сироти. Старці. Ми у торбі сльози носимо, Кладемо ногами босими Нашу бідну первопуть… Голод. Хліба не дають. Де буряк, де бульба з морквою… Важко. Торба стала мокрою, Давить, муляє плече. Боже! Як мені пече! Я той сором пам’ятатиму — Я ж учився в класі п’ятому, А тобі — годочків три, А кругом вітри, вітри… Жебраки. Сіроми. Сироти… Треба нам рости, щоб вирости…Тож і не дивно, що найбільшою мрією його дитинства було стати матросом. Чому саме матросом? «Щоб кудись попливти, де немає злиднів».
«А мрія найперша і, може, найбільша» — знаєте якою вона була у малого Сома? «Майже до смерті хотілось мені! — Хліба шматочок… А більше нічого…»
Але — виріс. Всупереч «щасливому і заможному колгоспному життю». Тож він усюди свій. Де не посій, там і вродить. І в тюрмі вже встиг побувати. І — не раз, бо зробив туди кілька ходок — із творчими виступами — як поет і гуморист.
От виступав він в чернігівській жіночій колонії. Зворушені зечки йому дякують, дякують… А начальник тюрми (єдиний чоловік у тому специфічному закладі) і каже насамкінець: «Гражданін Сом! Вы нам очень понравились. Оставайтесь у нас навсегда!» Сом ще, правда, не скористався цією дружньою порадою…
Виріс він не просто поетом, а — щирою доброю душею, дотепником-гумористом («Іду. Дивлюся: когось б’ють. Я придивився: б’ють мене»), геніальним риболовом, завжди бадьорим, голінним, рвучким, легким на підйом. Бадьористо-зухвалим. Але й не занозистим, не хвастуном-хвальком (хоча й не без, гм-гм… цього. Особливо, як розповідає про свої успіхи у риболовлі). А взагалі, він, незважаючи на вік, хват, хлопець-зух і молодець. Юнак. Леґінь. Парубок. (Він здається вічним парубком, хоч має дружину, доньку й онуків, себто дружне сімейство Сомів). Вирісши, він гордо на всю Україну заявив: