А р т у р. Про це, власне, я б і хотів з тобою поговорити, батьку.

Я. Потім, потім ( допиває пиво). Ти можеш їхати повільніше? Так хочеться насолодитися останніми хвилинами свободи ( впадає в дрімоту).

Коли ми нарешті опиняємося в кабінеті фрау Де, вона запрошує сісти, й задає мені питання, котре я так сподівався почути від неї під час першої зустрічі:

— Скажіть мені, чому ви п'єте?

— Нез'ясованість основних світоглядних принципів, — відповідаю я неохоче, розвалившись у фотелі й защіпаючи нарешті джинси.

Мій астральний двійник знічев'я вирішив розважитись, урізноманітнивши гру, і роздвоївся на пару близнюків. Щоб остаточно не заплутатись, я назвав одного BEAR VOLENS , а іншого — BEER NOLENS . Оскільки тепер вони були в більшості, тобто мали наді мною відчутну чисельну перевагу, то глядачем наразі виявився я. З огляду на пожмаканий вигляд мене не пустили навіть на гальорку, тому довелося сиротливо стовбичити під дверима лікарського кабінету, прислухаючись, як BEAR VOLENS розмовляє з присутніми. Нема нічого принизливішого за коридорне очікування, особливо якщо повз тебе вештаються не звичайні прохачі, а очманілі наркомани й прибиті горем алкаші. Хитрий BEER NOLENS натомість уже вмостився на ліжку в палаті під номером, річ ясна, шість, — чого ще було чекати від цього кічмена-нікчеми, — і заголяв сідниці для заштрика. Здається, він так до останнього й не защіпав штанів, знаючи, що їх однаково доведеться скидати.

В цей час у кабінеті відбувалося щось дивне. BEAR , очевидно ще не прийшовши як слід до тями після роздвоєння, уявив чомусь, що це не його, а Артура привезли на лікування:

B E A R ( зриваючись із фотелю). Я протестую! ( Артур хапає його за барки й штовхає назад.)

М о я д р у ж и н а. Що з тобою? Він такий блідий!

А р т у р. Ти, напудрений трупе…

Я ( з-за дверей). Артурчику, це я, твій хресний батько! Не впізнаєш мене? Разом за новим життям, визволення світу, ти і я, пам'ятаєш? Не души мене, ми ж з тобою разом, це я, не души мене…

А р т у р ( продовжує крок за кроком відтісняти В Е A R'а до фотелю). Ти, напханий нікчемо, штучний організме, зогнилий протезе!..

М о я д р у ж и н а ( до фрау Де). Зробіть що-небудь, він його задушить!

А р т у р. Каналія! ( Відпускає В Е A R'а, той знеможено падає у фотель, А р т у р стомлено повертається до свого). Брехня, всюди брехня й лицемірство ( поринає в забуття).

Я ( просовуючи голову в двері). Він зовсім п'яний.

B E A R. Це наклеп, це безсовісна олжа. Цей чоловік знає міру і обов'язки!

М о я д р у ж и н а. Я теж не вірю. Артур ніколи не п'є.

Я. Хто-хто, а я на цьому розуміюся найліпше, здасться.

М о я д р у ж и н а. Але щоб якраз сьогодні? Ми ж могли розбитися.

Я. Вчора, мабуть, знову на шашлики їздив з компанією ( ф р а у Д е наливає з графина воду і поїть А р т у р а).

B E A R. Це якесь непорозуміння. Не варто робити поспішних висновків.

Я ( насмілившись нарешті зайти до кабінету). Ага. Зажди трохи, й Артур все тобі розповість. Він уже навіть був почав.

М о я д р у ж и н а. Тихіше, прокидається!

А р т у р ( піднімає голову і вказує на Я). Це що таке?

М о я д р у ж и н а. Хресного батька свого не впізнає, бідолаха! ( Плаче.)

Ф р а у Д е. Послухайте…

А р т у р. Тихо, бабното! Я не питаю про своє походження, ані про духовне, ані про фізичне. Мене цікавить… ( він глибоко над чимось замислюється й вмовкає).

B E A R. Артур трохи втомився, та незабаром все прийде до норми. По місцях, струнко! Жодних змін у сценарії! ( Запобігливо до Артура.) Х-хе, Артурчику, це ж був тільки жарт, правда? Ну ти й дотепник! Але знай, ми всі тримаємося твердо. Кожен защіпнутий, як і належиться, на всі ґудзики, зверху донизу, раз і назавжди. Фрау Де навіть хотіла вбрати корсет. Вище голову, Артурчику.

Я. А цей все за своє. Не бачиш? — він набрався, як свиня, придурку ти недороблений. Моє виховання, пся крев! Моє виховання!