— За здоров’я! — ґазда налив склянку, — до вас п’ю, пане… пане…

— Віктор Колобко, член ради Народного руху!

— Будьмо! — пан Кузик випив одним ковтком і простягнув склянку і графин гостеві. Віктор Колобко налив собі половинку.

— Е, нє, - заперечливо похитав головою пан Кузик, витягаючи пальцями зі слоїка мариновану моркву, — ви за що п’єте?

— За Україну! — проголосив Віктор Колобко.

— Тоді повну!

— Гаразд, — налив собі повну Віктор Колобко. — Ху! Добре пішла!

Коли було випито весь графин і з’їдено салтисон, пан Кузик сів писати заяву в Народний рух.

— То кажете, пане Колобок, вся біда від комуністів?

— Від них, пане Кузику, від них клятих!

— А я дотепер думав, що винен кацап.

— Правильно думав, пане Кузику, кацап-комуніст, а ось росіянин-демократ — то є наш приятель!

— А жид? — допитувався ґазда. — Євреї теж натерпілися від комуністів, — пояснив Віктор Колобко і завченим тоном додав: — Ми за таку Україну, де росіянам жилось би краще, ніж у Вологді, євреям — краще, ніж у Хайфі, румунам — краще, ніж у Сучаві, полякам…

— А українцям? — перебив його пан Кузик.

— Краще, як у Торонті!

— А стане на всіх добра в Україні?

— Ста-а-а-не! Чи ви знаєте, пане Кузику, скільки в Україні всього є?! Читайте! — Віктор Колобко підсунув до господаря рухівську листівку, — скільки ми виплавляємо сталі, скільки вирощуємо хліба, скільки добуваємо вугілля… та тільки-но Україна стане самостійною державою і перестане її грабувати Москва, відразу добробут наших людей стрімко почне зростати, і за якісь рік-два ми досягнемо рівня життя розвинених країн Заходу!

— Як у Канаді? — розчулено спитав пан Кузик.

— Ліпше, пане Кузику, — запевнив його Віктор Колобко, — бо у нас клімат сприятливіший і корисних копалин більше.

Господар просльозився, але раптом задумався, спохмурнів і питально подивився на гостя:

— Слухай, Колобок, а куди я буду яблука і горіхи возити, якщо ми від Росії відділимося?

— Як куди? — Віктор Колобко на мить завагався, — у ту ж Росію, бо торгувати ми з нею будемо, проте, — він хитро подивився на господаря, — продаватимете ви їм свої яблука вже не за рублі, а за валюту!

— За доляри? — втішився ґазда.

— За доляри, — засміявся Віктор Колобко, — якщо вас дойчмарки або фунти стерлінгів давлять. Ґазда Кузик приніс іще чвертку горівки.

Таким робом Віктор Колобко практично кожного дня був п’яним і добре нагодованим. Як старого холостяка (йому зближалася сороківка) його це вельми влаштовувало — економилося на кільці в томаті і можна було скласти якийсь гріш. Бо, може, треба буде зрештою вженитися. Від такої думки йому ставало тепло, як від перших сто грамів, бо в своїх матримоніяльних мріях нікого, крім панни Оксани, в ролі другої (якщо вважати, що він перша) дійової особи, він не бачив. А що? Вони — однодумці, люди одної політичної орієнтації, одного культурного кола, та що там казати, вони — борці за Україну, й це не може не зближувати! А різниця у віці? Що там якихось 14 — 16 років, коли він так добре зберігся?! Віктор Колобко звичним рухом вихопив із кишені дзеркальце і радісно оглянув себе — все на місці: рум’яне обличчя, незрівняні вусики, випещені бакенбарди, ніс — орлиний, брови — чайкою, зуб — золотий! Ніхто не дасть йому ці роки, щонайбільше — тридцять три!

Але головне — здобути волю для України, а там усе всім дасться автоматично: економіці — розквіт, державі — велич, народові — добробут, суспільству — стабільність, а йому, Вікторови Колобкови, — щастя!

У неділю на одному з чергових антиімперських мітингів Віктор Колобко з бамбуковим вудилищем, на яке було причеплено саморобний синьо-жовтий прапор, стояв біля панни Оксани. Вона тримала в руках плакат з написом «Хай живе КПСС на Чорнобильській АЕС!» З імпровізованої трибуни промовляв гість з Києва — відомий письменник, депутат, член Центрального проводу НРУ. Він востаннє запитував шановну громаду, то що ми за нарід такий?

Віктор Колобко, переповнений патріотичним пафосом, готовий до героїчної боротьби, сповнений ненависті до воріженьків, не міг упустити такого моменту. Він відступив на півкроку від панни Оксани і обережно витягнув з кишені дзеркальце. Прикриваючись трохи нахиленим прапором, підніс його на рівень сильно скошених очей. У люстерці відбилися двоє: він і панна Оксана. Сталь і ніжність, подумалося Вікторови Колобкови, краса і сила, троянди й виноград… Так.

Тут двох думок бути не може: ми такі паровані, як горнятка мальовані! Треба женитися. Звичайно, панна Оксана ще не знає про те, як їй пощастило у житті, але хто встоїть перед таким мужчиною?!

Віктор Колобко змінив кут площини дзеркальця так, аби бачити себе і вождя на трибуні.

Гість із Києва — теж показний чоловік. Слухай, несподівано запитав сам себе Віктор Колобко, а чим ти гірший від нього? Він трохи подумав і чесно сам собі відповів: та нічим! Тоді чому він на трибуні — вождь, депутат, лідер, а ти — політичний чорнороб, носиш прапори і гасла, агітуєш дядьків по селах, роздаєш листівки й газети, які носиш, курва-дошка, на своєму горбу, а цей ади на іномарці приїхав! Чому так є? Віктор Колобко міцно задумався і навіть пропустив голосування за резолюцію мітингу.