Увесь час Роман мовчав. Але як уже пiдiйшли до волосного рундучка i вiн ступив на нього ногою - тодi повернувся до Дениса:

– У, iрод!
– I плюнув йому межи очi. Денис рвонувся був до нього, але зараз же спинився.

– Постривай, побачимо, що в холоднiй заспiваєш!
– утерся, i всi вкупi вступили до волостi.

Там були писар, старшина, врядник. Вони аж нестямилися з того дива, що побачили. А Денис, незважаючи на те, почав оповiдати, що ось вони пiймали злодiя з салом, i вимагав, щоб написано протокола i посаджено злодiя в холодну. Говорив так, мовби це не про брата, а про когось зовсiм йому не вiдомого й чужого.

– Що ти, Денисе? Бога ти не боїшся, людей не страмишся! Брата?!.дорiкав йому старшина.

– А хоч i брат, та коли таке ледащо…

Тодi озвався Роман: вони на його напали, калiчили, нiвечили його!.. Денис завсiгди пеклом на нього дихав… I тепер хоче занапастити. Зовуть його злодiєм! А почому вони знають, як у Романа те сало опинилося? Може, йому батько сам його дав.

Волоснi з урядником не знали, що їм робити, їм було жалко Романа i гидко Дениса слухати, а проте все, ж це було злодiйство. Допомiг писар:

– По закону так: коли б син у батька що i взяв, а як батько простить, то й суду нема нiякого.

– Це правда, так!
– додав урядник.

– А коли так, дак що тут казати?
– озвався старшина.- Це не наше дiло, а батькове. Сторож, розв'яжи його!

Сторож укупi з Струком розв'язали бiдолаху. Струк тепер уже зовсiм прохолов i сам на себе гнiвний був, що в таке встряв. I Терешковi було нiяково.

– Ми всi тут дiло бачили й чули; коли що треба буде, то всi будемо свiдками, а протоколу нема на що списувати!
– рiшив старшина.- Iдiть собi з богом!

– Спасибi вам, господин старшина!
– подякував Роман i зараз вийшов з волостi.

Понурившись, вийшли за їм Струк i Терешко, а позад усiх Денис.

Денис гнiвався на волосних. Голова в його болiла, закривавлене обличчя розпухло i щохвилини нагадувало про Романа.

Як вiн увiйшов у свою хату, то там були всi дома.

Зiнько аж з мiсця зiрвався, побачивши Дениса:

– Денисе! Що це тобi?

Не вiдмовляючи йому, Денис промовив просто до батька:

– Ото ж ваш синочок наробив.

– Хто? Роман?
– спитав батько.- Знову билися? З чого ж це?

– Аз того, що ми - кум Терешко, Струк та я - пiймали його з салом у байрацi.

У старого Сиваша затремтiли руки.

– Та й били його?

– Або вiн нас бив, поки йому руки назад скрутили.

– Нащо ж ви йому руки крутили?

– _ Щоб у волость одвести. Шкода тiльки, що старшина не схотiв у холодну посадити.

– I ти вiв його зв'язаного… через село в волость?

– А то ж би нiс чи вiз на собi?

I вiдразу всi очi повернулися до старого батька. Вiн устав бiлий, увесь тремтячи, як лист пiд вiтром, i звiв угору проти Дениса руку.

У -хатi зробилось так тихо, мов усi перестали й дихати.

– Бодай же ти довiку був…

Але слово прокльону спинилося на устах у безщасного батька, i вiн, як стояв, упав на стiл головою i заплакав старими, тяжкими, як камiнь, як огонь, пекучими сльозами.

– Так мене зганьбив!.. Увесь рiд наш чесний так зганьбив!.. Брата не пожалiв!.. Хоч би мене, старого, пожалiв!.. Мою стару голову таким соромом, такою гакьбою покрив!..

I нi слова бiльше. Тiльки чути було, як мати хлипала, стоячи в кутку бiля дверей. По Зiньковому обличчю котилися сльози…

Вийшовши Роман з волостi, повернув знов у город.

Ще нiколи вiн не був такий лютий на брата й на селян, як тепер.

Йому, бувши вже не простим мужиком, зазнати такої ганьби, такого сорома перед цiлим селом!

I все через його, через цього клятого Дениса! Якби вiн його зараз отут, серед шляху, стрiв - задавив би його, розтоптав би, як гадину!

Та гарнi й батько з Зiньком, потураючи такому хамлетовi, як Денис. Вони могли б оддiлити його, Романа, дати йому що треба,- вiн би пiшов од них, i нiчого б тодi не було.

А тепер!..

Та всi вони, всi йому за шкуру сала залили!..i Всi цi мужлаї клятi!

Вiн повернувся до села, що вже поринало в долинi, визираючи з-за горба солом'яними покрiвельками, з бiлими димарями, розкиданими серед ясно-зелених куп густих верб i темного листу садкiв. Зняв кулак угору, i крiзь затисненi зуби вилетiв якийсь пiвзвiрячий згук лютостi й зненавистi! Повернувся i пiшов швидко-швидко.