— Як то наші дістануться до корабля? — стурбовано мовив Василь. Сокіл, не відповідаючи йому, прислухався: йому здалося, що він чує, як відчиняється зовнішній люк.

— Ідуть, ідуть! — радісно скрикнув Василь.

Через хвилину відчинилися двері каюти, і на порозі з’явилися Гуро й Риндін. Вода збігала з них на підлогу. Василь кинувся допомогти Риндіну скинути шолом.

— А ми вже турбувалися тут, Миколо Петровичу, — збуджено говорив він, зазираючи у вікно шолома.

— Еге, дощ чималий, — відповів йому Гуро. — Мені не доводилося бачити такого навіть під тропіками… Он бачите, що робиться!..

Схили міжгір’я перетворилися на великі суцільні водопади. Вода мчала з них униз, створюючи на дні міжгір’я бурхливу річку.

— Може, ця вода винесе нас звідси? — сказав Гуро. Але, не чекаючи відповіді, махнув рукою: — Та де там! Варт лише згадати, як низько лежить ракета…

Василь дивився й собі у вікно. Якщо навіть Гуро не бачив раніше такого дощу, то Василь і поготів. Адже ні в тропіках, ні в субтропіках юнакові не доводилося бувати. Ой, який дощ!.. Від одного погляду на нього людині ставало холодно. Василь відчув, що й справді в нього ніби змерзли кінчики пальців на ногах. І потім ліва нога враз якось дивно затерпла. Це що за новина?..

Мимоволі Василь помацав рукою ногу біля коліна, де вона, здавалося, трохи набрякла, і скрикнув. Його пальці намацали якусь гулю завбільшки з кулак.

— Що таке, Василю?

Василь злякано дивився на ногу. Біля коліна на штанах сиділо дивне створіння. Воно було округле, як півкуля, темно-червоного кольору. Воно не рухалося, короткі його лапи вп’ялися в штани.

— Помахай ногою, Василю. Воно звалиться!

Ні, це не допомагало. Огидна тварина цупко трималася… Гуро взяв шомпол, яким він чистив гвинтівку, і спробував зштовхнути тварину з ноги. Але вона не відпадала. І тут Гуро впізнав, що це таке.

— Товариші, це кліщ! — вигукнув він. — Він насмоктався крові і тому отак набряк. Стій, Василю!

Шомполом він відірвав одну по одній лапи огидної істоти, не даючи їй вчепитися знову. Нарешті, кліщ упав на підлогу, безпорадно перебираючи в повітрі лапами. Блідий Василь обмацував коліно; як це він не відчув, коли кліщ вп’явся, в нього?..

Гуро закотив штани Василя, обдивляючись ранку. На тілі було виразно видно червону цятку. Звідси кліщ ссав кров.

— І ви не чули нічого? — здивовано спитав Риндін.

Василь мовчки похитав головою.

— Нічого дивного немає, — сказав Гуро, обмиваючи ранку Василя спиртом. — Цілком можливо, що ця порода кліщів насамперед впускає в тіло якийсь свій сік, що робить тіло нечутливим.

— Нога в мене затерпла… тому я й звернув увагу, — промовив нарешті Василь.

— Ото ж воно й є, — зауважив Гуро. — Ну, будемо сподіватись, що цей кліщ не отруйний. Здається, вони ніколи не бувають отруйними. Тепер мене цікавить, звідки він узявся тут? Не з Землі ж ми його з собою привезли?..

— Проліз крізь люк, коли ви виходили або поверталися, — висловив свою думку Сокіл.

— Не схоже на це… та годі, Василю! Чого ти такий, мов прибитий? Ну, кусав тебе кліщ, ну, зняли його. І все. В житті ще не таке трапляється. Треба не звертати уваги на подібні Дрібниці, — заспокоював Гуро. — Кинь, хлопчику, не звертай уваги!..

— А ви, Борисе, зверніть увагу на вашу праву ногу. Здається, там такий самий сидить, — зауважив Сокіл.

Гуро підстрибнув:

— Де? Де?

Він люто ляснув себе рукою по нозі. Обличчя його скривилося. З-під руки бризнула кров. Дужа рука Гуро розчавила кліща.

— Фу, яка гидота! — мовив він.

— Не звертайте уваги, Борисе. Це ж дрібниця! Ви щойно саме так говорили Василеві, — насмішкувато озвався Сокіл.

Гуро сердито глянув на нього, але змовчав. А Сокіл вів далі:

— Хіба ви не говорили? Здається, я добре чув… На мою думку, треба уважно оглянути скафандри. Очевидно, ви принесли кліщів на них.

Пильний огляд скафандрів підтвердив думку Сокола. На одному з скафандрів сиділи аж три кліщі, на другому — один. Вони були негайно знищені.

Дощ ущухав. Мандрівники з цікавістю поглядали у вікно. Бурхливі водопади все ще мчали схилами міжгір’я, але вже не так нестримно, як раніше. Микола Петрович сказав:

— Увага, товариші! Слухайте дальший план. Нам треба визначити дві речі: перше — чи зможемо ми звільнити ракету із скель, використавши такий дощ. Очевидно, дощі бувають тут частенько. Друге — треба оглянути цей район Венери. Я пропоную зробити так. Я залишаюсь цього разу в ракеті. Ви підете всі разом — Борис, Вадим і Василь. Гадаю, що всім треба бути озброєними. Єдине моє прохання до вас — цього разу не розходитися, а триматись укупі. Це буде перша наша серйозна розвідка.