— Ми вирішили спочатку довідатись, що трапилося з вами. Адже ми чули ваші сигнали. А зараз Борис пішов шукати Василя. Він знайде, Миколо Петровичу! Не турбуйтеся — все буде гаразд. Просто, ми дуже поспішали. Можливо, Василь упав, забився, знепритомнів… От і я піду шукати на допомогу Гуро. Так ми й домовилися з Борисом, що я розповім вам — і піду…

Сокіл знов швиденько натяг шолом, загвинтив його і вийшов. Риндін не затримував: треба було негайно розшукати Василя. Якщо юнак при падінні розбив хоча б одне скло в шоломі, це могло скінчитися смертю після двадцятихвилинного перебування в повітрі Венери. Адже весь кисень з шолома виходитиме в атмосферу… Василь дихатиме вуглекислотою… асфіксія… задушення…

Старий академік сів у крісло. Він відчув неприємну слабість. Таке нагромадження небезпек вкрай його знервувало. Надалі доведеться бути дуже й дуже обережними. Але раніше треба розшукати юнака.

Сокіл, ледве відійшовши від ракети, почув вигуки Гуро:

— Василю! Де ти? Відгукнися!

Але все навкруги мовчало. Тільки й чути було тихий шелест гілля на деревах та настирливе дзижчання міріадів комах. І ця тиша непокоїла мандрівників.

— Василю! Відгукнися!.. — пролунав знову голос Гуро.

Орієнтуючись на цей голос, Сокіл пішов уперед, до Гуро, як йому здавалося. Але тієї ж хвилини він збагнув: адже він чує не природний голос, а радіо. Не можна орієнтуватися на нього, радіо він буде чути однаково, куди б він не звернув.

Тому Сокіл вигукнув:

— Борисе! Я вийшов. Де знайти вас?

— Ось я.

З-за кущів папороті вийшов Гуро.

— Немає? — запитав Сокіл.

— Немає, — похмуро відповів мисливець. — Будемо обшукувати всі закутки. Здається, я вже знайшов місце, де він упав.

— Як?

— Потолочена папороть, — коротко відповів Гуро.

Через хвилину вони оглядали невеличку ділянку, над якою нависли скелі. Ось зламана, потолочена папороть. Очевидно, сюди Василь упав згори.

— Коли б він упав, забився і знепритомнів, то ми знайшли б його тут, — міркував Гуро. — Але його тут немає. Значить, він не знепритомнів, не забився. Він підвівся і кудись пішов. Куди?

Мисливець уважно оглянув рослини. Він посувався вперед повільно, вивчаючи кожен слід, кожну зламану рослину.

— Тут він упав… бачите, чимало поламаної папороті. Потім він підвівся й пішов… очевидно, сюди. Звісно, сюди, ось сліди його чобіт на грузькому ґрунті. Він ішов сюди… так, ось ще зламана папороть… Стійте, а це що?

Гуро спинився вражений. Не менш здивований був і Сокіл.

Сліди Василя привели їх на невеличку галявину. Тут усе було розчавлене, поламане, знищене. Наче танк пройшов тут, ламаючи все на своєму шляху. Сліди Василя зникли під ущент знівеченими рослинами, вдавленими в ґрунт.

Одна думка водночас промайнула в обох розвідачів: це був слід потвори, що нападала на корабель. Злякана, вона мчала тут, роздушуючи все. І тут же закінчувалися сліди Василя…

Сокіл з жахом дивився на цю картину суцільної руйнації. Очі Гуро повільно звужувались, він стискав свою гвинтівку.

О, коли б він зустрів був разом з Василем цю потвору, тоді справа напевне обернулася б інакше!.. А тепер — що сталося з юнаком?..

Сокіл боявся сказати те, що мучило його. Він переводив погляд з поламаних рослин на товариша, знов на рослини — мовчав. Ця думка пригнічувала. Гуро похилив голову. Невже й він думає так? Сокіл не витримав:

— Ви думаєте, Борисе, що…

І він знову спинився. Надто страшною була ця думка, щоб її висловити. Але Гуро, підвівши голову, суворо й безжалісно сказав:

— Так, і в мене майнула думка про те, що потвора захопила з собою Василя й понесла його кудись. Інакше важко зрозуміти його зникнення. Коли б вона вбила його, ми знайшли б принаймні якісь сліди… Але — немає нічого. Та все ж не хочу припускати…

— Ви гадаєте…

— Я ще нічого не можу сказати. Щоб зрозуміти все, треба поговорити з Миколою Петровичем, з’ясувати всі обставини. Ходімо, Вадиме. Не можна гаяти жодної хвилини.

Розмова з Риндіним була короткою. Микола Петрович розповів про вигляд потвори, розповів, як швидко вона тікала від корабля, перелякана вибухами, як тягла вона задню лапу, обпечену газами. Гуро похитав головою.

— Я не припускаю й думки, щоб вона могла в такому стані, вкрай перелякана, захопити з собою Василя.

— Але ж потвора, крім всього, була дуже роздратована.

— Значить, вона могла його вбити на місці. Але нести з собою… Ні, це неможливо.

— Тоді де ж він?