— Показуй, показуй.

— А ти глянь нашу машину, ніколи такої не побачиш.

— Я вже все бачив. Не хочу.

— То пошли електрика. В нас іскра пропала.

— І послати не можу. Я сам електрик.

— Тоді глянь ти сам.

— Сказав, не хочу.

— Виконаєш план.

— А я вже виконав.

— Перевиконаєш.

— А я вже перевиконав.

Тут хтось примудрився відтягти механіка від мене і від усіх, почалися сепаратні переговори, залопотіло трояками й п'ятірками. Я відвів Рацпропа вбік.

— У тебе дари ланів є?

— Дві пляшки абрикосового.

Приготуй одну!

Рацпроп ще стояв.

— А може, давай скажемо, що ти лауреат? Щоб без черги й зволікань...

— Що ти? Він тоді нас обдере і голими в Крим пустить! Готуй пляшку!

Я знову протовпився до повелителя.

— Що, полковнику? — ліниво поцікавився він.

— Є пропозиція.

— Пропонуй, пропонуй.

— Треба розглянути.

— Ну, давай.

Він махнув, відганяючи автомобілістів царським жестом. Диктатор!

— Тільки коротко й швидко, а то я втомлений.

— Ми з глибин.

— З яких же?

— З тих, де пляшки затикають кукурудзяними качанами.

— Пропозиція приймається. Де твоя лайба?

Я показав, хоч він уже запримітив, як тільки ми підкотили до воріт. Мав око натреноване, як у снайпера.

Рацпроп метався перед механіком з не знаною для мене запобігливістю.

— Спокійно,— зупинив його механік,— не маячи перед глазами. В мене очі втомлюються, коли отак бігають. Показуй, куди іскру подів. Кажеш, утекла! Так. Ручка заводна є?

Він засунув ручку зовсім не туди, куди вшиляли ми. Просто в мотор. І не крутив, а щось там ніби виважив. Скористався ручкою, як Архімед важелем.

— Ану, куме, натисни на стартер.

Рацпроп натиснув на стартер, стартер диркнув, мотор гаркнув. Диво!

Без зайвих балачок я подав механікові пляшку, заткнуту кукурудзяним качаном і, як чоловік гречний, висловив подяку від імені нашого екіпажу.

— Показовий автопробіг продовжується! — гукнув весело.

— Стоп, полковнику, ще не все,— пригасив мою радість механік,— тепер вибирай. Або оформляй на два вісімдесят і плати в касу, або жени п'ятьорку без бюрократії!

— А качан? — поцікавився я трохи наївно.

— Це моя тринадцята зарплата. А державна такса — таксою. Державі потрібен план.

Проти плану я не міг заперечити. Але згадав, як довго доведеться стояти до віконечка на оформлення, і віддав п'ятірку.

— Заїжджай, полковнику. Кума теж бери, він у тебе смирний.

— Обминемо десятою дорогою тебе, директоре.

— Обминайте, обминайте.

Мабуть, довго вибирали кліматичну зону для цієї станції. Або ж створено було автомобільний антиклімат уже після спорудження станції. Бо наша машина від'їхала від станції рівно п'ятнадцять кілометрів, тільки що в інший бік, і знову стала коло такого самого щита з рекламою автообслуговування, як і вчора. Чи то їй подобалися ці щити, чи сподобалося обслуговування?

Ми спробували потикати ручкою приблизно в те місце, куди тикав механік, але нічого не виходило. Крутити, звісно, ми вже не стали. Якось пропало бажання. Рацпроп, схудлий і розізлений, кинувся навпростець до найближчого колгоспу. З Рацпропом не пропадеш. Ще до обіду ми знов опинилися перед ворітьми станції. Сонний страж скинув сорочку й пляжився на сонці, байдуже відмахуючись від автомобілістів. Нас він упізнав, бо як не впізнаєш цинкові ночви на колесах! — але розвів руками. Механіка вже не було. Закінчивши свій трудовий день, той зник до наступного ранку.

Довелося ночувати в машині навсидьки!

З досвітку ми гасали довкола машини, мов розлючені тигри. Щиро кажучи, мені було жаль механіка! Та він не злякався нас, а навпаки — зрадів.

— Кого я бачу? — закричав ще здалеку.— Полковник? кум твій тут? Ну, й молодчаги! Знов іскру загубили?

— Знов,— похмуро глянув на нього Рацпроп.

— А тринадцяту зарплату привезли?

Я дістав заводну ручку, замашисто виважуючи її, подав механікові, сказав йому ласкаво-ласкаво:

— Держи, директоре, оцю техніку. І показуй з допомогою наочної агітації, куди ти її вставляєш і нащо. Популярно поясни. Тоді одержиш свою тринадцяту зарплату і п'ятьорку без оформлення в бухгалтерії. Бо...

Він вмить зрозумів значення мого «бо» без популярних пояснень.

— Чудиш, полковнику. Я ж до вас з усією душею. Вібрація. Чув таке? В стартері болт один загубився, тепер од вібрації стартер відходить від реле, втрачається контакт, мотор не заводиться. А ми підважуєм ручкою стартер, ставимо його на місце, а кум натискує на стартер. Ось так. Готово.

Ми розпрощалися тепер уже друзями навіки.

— Куди поїдемо? — спитав я Рацпропа.— Далі чи вжаримо додому, поки недалеко?

— Давай, мабуть, додому,— зітхнув Рацпроп.— Я вже накатався.