Бонд кивнув головою, очікуючи чогось надзвичайного.

— От і добре,— провадив М. У його голосі прозвучала полегкість. Він відкинувся в кріслі і зробив кілька швидких затяжок, щоб розкурити люльку. — А сталося ось що. Вчора надійшло повідомлення із Стамбула. Здається, у вівторок начальник бази «Т» одержав надрукованого на машинці анонімного листа, в якому йому пропонували взяти квиток в обидва кінці на пароплавний пором, що відпливає о восьмій вечора від Галаського мосту до гирла Босфору. Нічого більше. Начальник «Т» — чоловік з авантюрною жилкою, тож він, звісно, пристав на пропозицію і, вийшовши до залізничної колії, почав чекати. Десь через чверть години до нього підійшла дівчина. Російська дівчина, за його словами, дуже вродлива. Вони говорили про краєвиди й таке інше, коли це вона раптом змінила тему і в тому самому розмовному ключі розповіла йому неймовірну історію.

М. урвав розповідь, щоб краще розкурити люльку.

— А хто начальник «Т», сер? — скористався паузою Бонд. — Мені не доводилося працювати в Туреччині.

— Того чоловіка звуть Керім. Дарко Керім. Батько — турок, мати — англійка. Чудовий хлопець! Командував базою ще до війни. Один із найкращих наших співробітників у світі. Прекрасно працює. Любить нашу роботу. Інтелігентний. Знає ту частину світу, як свою долоню. — М. змінив тему, і водночас змінилися рухи люльки, яка тепер мандрувала в роті з кутика в кутик. — А розповіла та дівчина таку історію: нібито вона — єфрейтор МДБ; була при ділі від самого закінчення школи, а нещодавно її перевели до стамбульського центру, де вона працює шифрувальницею. Цього переводу вона добилася сама, бо хоче втекти з Росії і перейти до нас.

— Це добре,— мовив Бонд. — Мати одну з тих шифрувальниць нам не зашкодить. Але чого це раптом їй закортіло перебратися сюди?

М. кинув швидкий погляд на Бонда.

— Тому, що вона закохана. — Він зробив паузу і м'яко додав. — Вона заявляє, що закохана у вас.

— Закохана в мене?

— Атож, у вас. Так вона каже. її звуть Тетяна Романова. Ви щось про неї чули?

— Боже мій, ні! Звичайно, ні, сер.

М. усміхався, спостерігаючи сум'яття на обличчі в Бонда.

— Але чорт її забирай, що та дівчина мала на увазі? Вона колись бачила мене? Звідки вона про мене знає?

— Так,— погодився М.,— усе це звучить геть безглуздо. Так безглуздо, що цілком може бути правдою. Дівчині двадцять чотири. Вступивши до МДБ, вона працювала в центральному архіві, такому самому, як і наші. В англійській секції. Шість років. Одним із досьє, з якими їй довелося мати справу, було ваше.

— От побачити б це досьє! —вихопилося в Бонда.

— А історія така. Спершу вона захопилася вашими фото — вашою зовнішністю і таке інше. — Кінчики вуст у М. опустилися, наче він щойно висмоктав лимон. —Вона перечитала все про ваші операції. Вирішила, що ви — страх який гарний хлопець.

Бонд мовчки роззирнувся навкруги. Вираз обличчя в М. був байдужий.

— А особливо дівчині припало до душі те, що ви нагадуєте їй героя з книжки одного російського автора — його прізвище Лєрмонтов. Очевидно, це її улюблена книжка. Той герой над усе захоплювався грою в карти і весь час тільки й робив, що устрявав у бійки та виплутувався з них. В усякому разі ви нагадуєте їй того хлопця. Вона каже, що довго не могла нічого придумати, і ось одного дня їй сяйнула ідея домагатися переводу в один із закордонних центрів, де б вона якось зв'язалася з вами. Ви з'явитесь і порятуєте її.

— Зроду ще не траплялося чути такої божевільної історії, сер. Начальник «Т» цього, звісно, не проковтнув?

— Зачекайте хвилинку. — У голосі М. зазвучали нотки роздратування. — Не кваптеся з висновками лише тому, що ніколи з таким не зустрічалися. Уявімо собі, що ви — зірка екрана й одержуєте легковажні листи від дівчат з усього світу. В тих листах бозна-які нісенітниці — мовляв, дівчатка без вас жити не можуть і таке інше. Дурненька дівчинка, що служить у Москві секретаркою, у відділі, де самі жінки, як, скажімо, в наших архівах. У кімнаті — жодного чоловіка, на якого варто поглянути. І ось вона лицем до лиця зустрічається з вашими... е-е... енергійними рисами на знімках у досьє, що регулярно надходить до неї на перегляд. І відбувається те, що я б назвав «злам». Таке трапляється з секретарками в усьому світі, коли вони ламаються від отих жахливих пик у журналах. — М. погойдав люлькою з боку в бік, показуючи, що в цих страхітливих жіночих звичках він нічого не тямить. — Бог свідок, про такі речі я знаю небагато, але, сподіваюсь, ви не заперечуватимете, що вони таки трапляються.

Почувши цей заклик на допомогу, Бонд усміхнувся.

— Згоден. А якщо серйозно, сер, то я починаю вже вбачати в цьому певний сенс. Чого б російській дівчині не бути такою самою дурненькою, як і англійській? Проте, щоб вчинити отаке, потрібен неабиякий дух. Чи усвідомлює вона наслідки, які чекають на неї в разі викриття її намірів? Що повідомляє з цього приводу начальник «Т»?

— Він передає, що вона була сама не своя від страху,— охоче пояснив М. — Увесь час роззиралася, чи за нею ніхто не стежить. Та поруч сиділи тільки селяни й звичайні пасажири, всього-на-всього кілька чоловік, бо то був пізній рейс. Але заждіть, ви ж не почули й половини історії. — М. зробив глибоку затяжку і випустив хмарину диму в бік вентилятора, що повільно обертався над головою. Бонд спостерігав, як дим потрапляє під лопаті й розвіюється. — Дівчина сказала Керіму, що її почуття до вас поступово розвинулось у фобію. Вона почала ненавидіти вже сам вигляд російських чоловіків. З часом це перейшло в огиду до режиму й особливо до роботи, яку вона виконує для них і, якщо можна так висловитися, проти вас. Тож вона клопоталася, щоб її перевели працювати за кордон. А оскільки вона добре володіє англійською і французькою мовами, то їй поки що запропонували Стамбул, правда, лише посаду в шифрувальному відділі з нижчою, ніж у неї була, платнею. Одне слово, після шестимісячної підготовки три тижні тому дівчина потрапила до Стамбула. Трохи обжилася й невдовзі дізналася ім'я нашої людини, Керіма. Він працює в Туреччині дуже давно, і всі там знають про його діяльність. Керім не надає цьому великого значення і так відвертає увагу від спеціальних агентів, яких ми час від часу туди засилаємо. Мати в таких місцях підставну особу навіть корисно — до нас приходить досить багато клієнтів, якщо їм відомо, куди йти і з ким розмовляти. Бонд не втримався від коментарю:

— Відкритий агент часто працює навіть краще за того, котрий витрачає багато часу й енергії, щоб зберегти своє інкогніто.

— Тож вона й надіслала Керіму свою записку. Тепер хоче дізнатися, чим він може їй допомогти. — М. у задумі посмоктав люльку. —Звісно, перша реакція в Керіма була точнісінько така, як і у вас: він почав роззиратися, шукаючи пастку. Проте, помізкувавши, дійшов висновку, що росіянам нічого домагатися в цій ситуації. Пором заглиблювався в простори Босфору і невдовзі мав повертати назад до Стамбула. В міру того, як Керім продовжував свої спроби розбивати її легенду, дівчину дедалі більше охоплював розпач. Потім,— в очах М. з'явився блиск,— потім пролунав вирішальний аргумент.