— По-людськи не уявити нічого гіркішого, — вів далі низьким басом Ілля Юрійович, — а все ж таки не тільки в цьому біда.

Добров підвів голову, поклав на пульт картки, акуратно пристібнув їх пружинкою.

— Розрахунок простий, — мовив він. — Тепер тільки два кораблі. — Голос його перервався.

Ілля Юрійович уважно глянув на нього:

— В тім і горе.

Добров заговорив сухо, офіційно:

— «Програма, пункт другий. Інструкція, пункт сьомий. На випадок неможливості лишити на орбіті супутника два кораблі з запасами палива на зворотний шлях для всіх трьох від спуску на планету утриматися». Ні нам, ні американцям тепер на Венеру не спуститися. — І, відстібнувши ремені, він рішуче підвівся з крісла; його магнітні підошви цокнули.

Олекса обернувся.

— Це що ж! — гнівно кинув він. — Товаришів наших втратили… за сто мільйонів кілометрів до самої Венери дістались… І тепер повернути назад? Ні! Не бути цьому!

Ілля Юрійович сумно подивився на Олексу. Добров поморщився.

— Обережність — сестра розрахунку, — вів далі він, — обмежимося перевіркою висновків автоматичних станцій. На Венері є що розвідати і через хмарний покрив.

— Що правильно, то правильно, — задумливо підтвердив Богатирьов.

— Уточнимо період обертання — раз, вивчимо атмосферу і вплив на неї Сонця — два, складемо радіолокаційний глобус Венери — три… Дослідимо магнітне поле — чотири, вивіримо полюси — п'ять…

— Не будьте арифмометром, Романе Васильовичу! — перебив Олекса. — Все це вже робили і можуть зробити автомати. Їх висновки ви уточните, і годі. Летіти в космос треба було в ім'я Землі… в ім'я таємниць її розвитку, а щоб відкривати — треба бачити!

Добров знизав плечима.

Олекса рвучко обернувся до Іллі Юрійовича:

– Ілля Юрійовичу… прошу вас… За інструкцією на випадок неможливості посадки дозволяється використати планер.

— Для спуску універсального автомата, — нагадав Добров.

— До біса автомат! Пустіть замість нього мене! — випалив Олекса.

Богатирьов насупився.

— Планер не повертається, Олексо, — серйозно сказав він.

— Я знаю, — мовив Олекса. — Мені зовсім не просто наважитися… Але ж лікарі в ім'я науки прищеплювали собі чуму. Хай я залишусь на Венері, та я повідомлю по радіо все, що побачу. Опишу форми життя. Можливо, виживу до нової експедиції. Я вельми прошу. Мені потрібен тільки планер…

Ілля Юрійович підвівся. В сусідній радіорубці лунав зумер.

— Земля! — сказав Добров.

Олекса метнувся до пульта й увімкнув репродуктор.

Крізь шум і тріск космічних перешкод почувся далекий голос. Зорельотчики завмерли, страхаючись поворушитися.

— Увага! В космосі! Сектор Венери! Сектор Венери! Слухай, «Знання»! «Просперіті»! Говорить Земля. Передає Місяць. Сумуємо разом з вами. Віримо в вас. Виходьте за планом на орбіти супутників. Повідомте характер пошкодження метеоритним пилом захисних шарів кораблів. Чи зможете без шкоди для здоров'я дочекатися «Шукача-сім», котрий, якщо є необхідність, вилетить до вас через два тижні?

Голос вичікувально замовк.

На Землі ждали відповіді. Понад триста секунд пробуде в дорозі радіопромінь.

— «Шукач-сім», — прошепотів Олекса. — Він прилетить через п'ять місяців…

У репродукторі зловісно шаруділо, ніби ворушився хтось невидимий, що причаївся, обвив корабель.

Добров кивнув у бік репродуктора:

— Ось він, космос, виказує себе. Все довкола пронизано випромінюванням.

— Так, — підтвердив Богатирьов, — у космосі бійся невидимих бур, а не тільки летючих скель. Колись метеорити фотонним променем знищуватимуть, а поки що…

— А поки що смертоносні промені за п'ять місяців крізь попсований захист знищать тут усе живе, — доказав Роман Васильович.

Олекса пожвавішав, майже зрадів:

– Ілля Юрійович, то дозвольте, я повідомлю зараз про це Землі! І те, що ви… дозволяєте мені, — додав він, благально дивлячись на Богатирьова.

Ілля Юрійович підійшов до Олекси і провів рукою по його волоссю.

У вантажному відсікові космічного корабля «Просперіті» стояв планер. Зі складеними крилами, із заскленою кабіною, він нагадував фюзеляж маленького швидкісного літака.

На вільному місці між планером і картонними ящиками з консервами стояв командир «Просперіті» інженер Аллан Керн, сухорлявий, жилавий чоловік з довгастим лицем, холодними голубими очима і коротко підстриженими вусами. Він уже знав про нещастя, але, не змінюючи розпорядок дня, займався гімнастикою: натягував гумові тяжі, присідав, глибоко дихав, відкидаючи назад руки, здіймаючи груди.