Герміона

Хто ж те знає?

Вона ж у нас не ходить, як римлянка, по всіх усюдах. Завжди в гінекеї та все в роботі. А хоч би й пішла куди на свято, то в її уборах ніхто і не подивиться на неї.

На дверях від гінекея стає Евфрозіна, але Герміона того не завважає і править далі.

Неріса все причепуриться якось, а Евфрозіні то немає й стрічки.

Евфрозіна (молода, але вже не юна, убрана по-буденному, видно, тільки що від роботи. Нахиляється і обіймає матір.)

Матусенько! Навіщо ті стрічки?

Як є краса, то нащо їй покраси?

А як нема, то стрічка не поможе!

(Сміючись, цілує матір і випростується.)

Як, мамочко, заправить голуб'ята?

Я вже зварила їх.

Герміона (встає)

Не руш, не руш, я їх сама заправлю — ти не вмієш!

(Поспішно йде в хату.)

Евфрозіна (підходить до Антея і кладе йому руку на плече)

Чого ти, братику, так засмутився?

Се знов матуся тута воркотіла?

Ти не вважай — то вже стареча звичка.

Антей (відповідає не одразу, мов не почув її слів. Слова після паузи прориваються у нього, мов не своєю силою)

Хілон мене одбіг.

Евфрозіна (здивована)

З якої речі?

Антей

Вступити хоче в хор панегіристів.

Евфрозіна

Та що ти кажеш?!

(На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою.)

Ба, я не дивую.

Він розумом хисткий.

Антей

А таланом всіх переважив, мовби на наругу!

Евфрозіна

Мені здається, той Аполлодор, що втік до тебе з школи Мецената,

Хілона й таланом переважає, не тільки розумом. Я наслухала, як він проказував із «Антігони» Гемонову промову — далебі, я ледве сльози здержати здолала!

Антей (з лагідним усміхом, обіймаючи сестру за плечі)

Бо ти сама у мене Антігона!

Здається, я б Хілонові пробачив, якби він вчинок свій зробив для того, щоб вивести з біди таку сестру.

Евфрозіна

Зате вже я сестрі тій не простила б!

Антей

О, ти б не прийняла ні сеї жертви, ні іншої. Але, моя сестричко, якщо я хтів би стати багачем, то тільки задля тебе.

Евфрозіна

І даремне, бо я того не хочу.

(Сміється.)

Мама зараз мені б за гроші жениха купила,

і, певне, то було б лихе придбання.

Антей

Та де вже там багатство! Хоч би міг я тебе від злиднів вибавить…

Евфрозіна

Від злиднів? А де ж ти бачиш їх?

Антей

Що я не бачу, то се завдячую тобі самій.

Евфрозіна

І мамі ж, і Нерісі.

Антей

Ні, ти знаєш… Матуся відробила вже своє… Що ж до Неріси…

Евфрозіна

Їй ще час робити.

Невже твоє життя таке солодке, що і медовий місяць в ньому зайвий?

Антей

Мені мов сором тішитися щастям, як здумаю, що ти за нього платиш тяжкою працею… Ми маєм щастя, а ти що маєш тут у рідній хаті?

Евфрозіна

Я маю брата. І нехай довіку я дівуватиму — я не позаздрю ані жінкам, ні матерям щасливим, бо їх любов лиш їх родині служить, моя ж — Елладі всій. В тобі, Антею, уся надія наша.

Антей

Евфрозіно, як можна всю надію покладати в комусь одному?

Евфрозіна

Алоллон один з усіх богів не розлюбив Еллади,

і є ще їй надія на життя… А поки Алоллон є на Парнасі, то й музи будуть з ним.

Антей (з усміхом)

Я не безславний, хоч ти одна мені даєш тріумфи, бо ти для мене Ніке!

Евфрозіна

Ніке мусить свою роботу знати. Постривай,

(Виломлює з лаврового куща дві галузки, зв'язує їх у вінець і стає на постаменті колони в позі богині перемоги Ніке, простягши руку з вінцем.)