— Хазяїн звільнить мене з роботи…

— Без розмов! — поклав край суперечці начальник. — Дай мені картки клієнтів!

Портьє заметушився над столом, і ніхто нё завважив, як він непомітно натиснув на добре замасковану кнопку поруч з шухлядою. Відпустив, знову натиснув і вже-потім передав начальникові поліції ящики з картками.

— Є незареєстровані? — коротко запитав той.

— У нас першокласний готель, пане, і ми добре знаємо порядки.

— Дівчата?

— А де ж їх нема?

— І то правда, — погодився шеф і звернувся до Бонне: — Я перегляну це господарство, а ви…

Комісар розуміюче кивнув.

— Ми підемо в номери… — Простягнув руку до портьє. — Ключі від незайнятих номерів? Ви супроводжуватимете мене…

Поліцейські зайняли пости на поверхах.

Портьє постукав у двері першого номера.

Ангель і Грейт займали дві маленькі кімнати за рестораном. Власне, не кімнати, а комірчини, та доводилося миритися з цим. Незручності окупалися тим, що хід до кімнат був добре замаскований і людина, яка не знала розташування покоїв у «Рудому півні», не одразу збагнула б, що в ніші за кімнатами, де переодягалися співачки, є ще одні двері.

Грейт спав, коли до нього постукали. Повернувся на другий бік, та постукали ще раз. Полковник сів на ліжку, запитав невдоволено:

— Хто там?

Почув голос слуги, який приносив їм їжу:

— Відчиніть…

Грейт пошукав ногами пантофлі, глянув на годинник. Чорти б його забрали, було умовлено, що їх розбудять о сьомій, а зараз початок п'ятої. О восьмій Крюгер повинен заїхати за ними.

Полковник позіхнув і відчинив двері. Пробуркотів:

— Для чого такий поспіх? — Але, побачивши стурбоване обличчя слуги, захвилювався: — Що трапилось, Мартін?

— У готелі поліцейська облава!..

Полковник ступнув крок назад.

— Ти що?.. Яка облава?..

На порозі другої кімнати з'явився Ангель. Стояв у розстебнутій піжамі, певно, все чув, бо дивився злякано.

— Швидше за мною, — сказав Мартін, — у нас ще в шанс…

— Що ти надумав?

— Одягайтеся — і вниз!

Полковнику не треба було повторювати: піжама полетіла просто на підлогу, застебнув лише два ґудзики на сорочці і потягнувся по брюки. Але чому Ангель стовбичить на порозі?

— Ви що, не чули? — сердито кинув пошепки. — Чорт, куди задівалися шкарпетки? — Нагнувся й витяг з-під ліжка. А Ангель лише знімає піжамну куртку. — Швидше, Франц, зараз тут буде поліція!..

Коли Грейт уже одягнувся, Ангель лише застібав ґудзики на сорочці. Потягнувся за піджаком, забувши про піжамні брюки. А Мартін нетерпляче переступав з ноги на ногу на порозі.

Полковник підштовхнув Ангеля — чорт з ними, з брюками, можна і в піжамних! — і Франц, схопивши саквояж, мовив:

— Я готовий…

Мартін зробив знак іти за ним. Навшпиньках проминули коридор, спустилися крутими сходами. Мартін відімкнув якісь двері, і вони потрапили в коридор, що вів із кухні до сміттєзбірника. Пробігли ним і зупинилися біля великих, оббитих залізом дверей. Поруч — вузьке, брудне, заґратоване вікно. Мартін визирнув і одразу заховався. Полковник також потягнувся до вікна, та слуга зробив застережливий жест.

— Там поліція!

— Якого ж чорта?.. — зло просичав полковник, та Мартін пояснив:

— Портьє увімкнув секретну сигналізацію і розбудив мене. Я встиг подзвонити хазяїну… Чекайте, ось і вони…

На вулиці зупинилася машина, на високих тонах почали лаятися. Мартін обережно визирнув у вікно.

— Дай боже… дай боже… — прошепотів, і полковник зрозумів, що слуга хвилюється.

Грейт сперся плечем на вогку холодну стіну. Спалах енергії, коли він за хвилину встиг одягнутися, минув, і полковник відчув якесь розслаблення, навіть по-зрадницьки трусилися коліна. Мабуть, тому, що не знав, яке лихо з ними зараз трапиться, і не міг впливати на хід подій. Намацав пістолет у кишені. Зрештою, можна спробувати прорватися.

— У тебе є ключ? — запитав у Мартіна, кивнувши на двері.

— Так.

— Скільки там поліцейських?

До полковника поверталася енергія: підійшов до вікна, витягуючи пістолет. Мартін зупинив його. За стіною знов почулися голоси, загарчав мотор, і машина почала розвертатися.

Мартін, присівши під вікном, де скло зовсім затягло павутинням, визирав, нігтем проколупавши маленьку дірочку. Заскрипіли. завіси важких залізних дверей. Мартін інстинктивно відсахнувся од вікна, та одразу знову прилип до своєї дірочки. Кілька секунд дивився, шепочучи щось про себе, потім випростався і обтер піт з чола.