— Брехня. Дерево за такий час мало б розпастися на порох.

— Не брехня. Слухай. Він хотів сам купити ідола. Пропонував мені спочатку п'ятдесят штук, потім вісімдесят. Він запалився, я бачив, як він дивився на цю річ. Але я відмовився. Категорично. Я відразу зрозумів, що ідол коштує більше. Набагато більше. Я заплатив тому консультантові за офіційний експертний висновок дві з половиною штуки. Дві з половиною штуки зелені, Сашо, за один лише папірчик з печаткою і підписом дядька. Це не базарна експертиза, це висновок науковця. Спеціаліста найвищого рівня. Хочеш почитати?

— То все дурня.

— Дивись сюди, — молодший витягнув з валізи запакований до прозорого файла документ. — Це офіційна експертна оцінка артефакту. З мокрим підписом і печаткою експертної контори. І цей підпис, і ця печатка дуже авторитетні. І для чорного ринку, і для аукціонів.

— Дай сюди, — Олександр витер пальці скатертиною, обережно витягнув експертний висновок з файла і заповзявся читати. Прочитавши, вийняв з кишені свого мисливського жилета окуляри, ще раз перечитав текст, уважно вивчив печатку, роздивився водяні знаки на гербовому папері.

— Треба над усім цим подумати, — сказав старший, поклавши висновок біля себе на стіл. — До речі, будеш спати на третьому поверсі, там тобі Марія все приготувала… Ну що, брате дорогенький, ще по сто?

— Ось він, — сказав імпресаріо «Олімпуса», вказуючи на Григорія. — Як і домовлялися у Лемберзі, я доправив його сюди живим і неушкодженим.

— Ми вам винні якісь гроші? — запитав кавалер Цельбе.

Пан Федеш махнув рукою. Мовляв, які порахунки між своїми.

— А до Венеції ми хіба не поїдемо? — здивувався Сковорода.

— Ти поїдеш, звісно, але з іншими вагантами, пізніше, — пояснив йому Цельбе, а Федеш кивнув на знак своєї причетності до цього плану.

Кавалер дав Григорію знак йти за ним і вони рушили вулицею, стиснутою з обох боків білими мурами кам'яниць. Він озирнувся на цирковий табір, але там ніхто не дивився у його бік. Старий акробат розпрягав віз, Лейла відсторонено курила люльку, а жонглери розвішували на мотузках промоклі від нічного дощу лахи. Подумки Григорій подякував вагантам, пришвидшив кроки і відкрив своє єство для нових знайомств і думок. Трієст почав йому подобатись, хоч він і не любив міст. Тут було багато світла, а стрімкі білі будинки здавалися зародками вітрильників. Він ще з дороги побачив море і торгові барки, що стояли на віддалених пірсах. Море тут було іншим, ніж у Санкт-Петербурзі, — веселим, яскраво-синім. Воно пасувало містові, а місто, провітрене морським повітрям, також здавалося стихійним породженням цього веселого, прогрітого південним сонцем моря.

Цельбе повів Григорія до новозбудованих кварталів Трієста, до Борго Терезьяно, де вулиці були ширшими, а будинки мали на фасадах високі вікна і барочні карнизи. До одної із таких новобудов вони зайшли після того, як кавалер тричі постукав до брами — два стуки і через паузу ще один. Їм відкрили не відразу, певно, роздивлялися у секретне вічко, якого Григорій, попри всі свої старання, не зміг побачити.

За брамою стояв старий у лакейській лівреї і перуці, буклі якої блищали від свинячого лою. Його пергаментне обличчя було нерухомим, але очі уважно вивчали Григорія.

— Його рекомендовано, — сказав старому Цельбе.

Із того дивного факту, що кавалер зійшов до пояснень людині у лакейському вбранні, Григорій зробив висновок, що і старий, і Цельбе належать до одного із місцевих герметичних товариств. Лакей ледь схилив голову на знак розуміння і повів Сковороду до сходів, що вели на bel etage [40] . Там виявилась довга анфілада прохідних кімнат, пофарбованих у білі і блакитні тони. Меблів у них не було, у камінах Григорій не зауважив слідів кіптяви. Будинок був свіжим, кімнати ще не просохли і вологий вапняковий дух панував у просторих приміщеннях. В одній із кімнат, де на підлогу було кинуто простий солдатський сінник, старий зупинився.

— Жити будете тут, — сказав він.

— Йому можна буде розпалити камін? — запитав Цельбе.

— Ні, ще не дороблені димоходи, — заперечив лакей. — Але тепер вже тепло, не замерзне.

— Я не замерзну, звик до холоду, — підтвердив Григорій.

— Їжу і воду тобі принесуть, — пообіцяв йому кавалер.

— А тут десь є книги?

— Немає. Які саме книги тобі принести?

— Я би хотів почитати книги про емблеми. Особливо про єгипетські емблеми. Але ж такі книги… Вони ж, певно, коштовні…

— Спробую розшукати для тебе книги з емблематики, — Цельбе рушив до виходу з кімнати.

— Нікуди звідси не виходьте, — наказав лакей, залишаючи кімнату слідом за кавалером. — Під сінником стоїть нічний горщик.

Коли Григорій лишився на самоті, він швидко знудився.

«Це ж несправедливо, — думав він, — що я в Трієсті, за вікном таке гарне і цікаве місто, море, а мені наказали сидіти у цій порожній кімнаті».

Він вибрався на широке підвіконня і став дивитися на вулицю. Але там не відбувалося нічого цікавого. Навпроти робітники мурували рустований цоколь чергового палаццо. Час від часу проїжджали вози і карети. Григорій незчувся як заснув.