— Як довгоноса і товстозада донька графа Рескі.

— Манті, ти жорстока до нещасної Матильди.

— Я не жорстока, я правдива. В неї бридке руде волосся, схоже на перуку Дурника Мака [53] .

— Вам, Григорію, ще доведеться ближче познайомитися з італійками, — мовила Констанца. — Італійки ніжні, мрійливі і пристрасні, вони поважають силу і рішучість. Вони закохуються у розбійників і пишаються кров'ю, пролитою в ім'я кохання. І ще — вони не вибачають зради. Найнебезпечніша істота під сонцем — зраджена італійка. Вона лютіша за лева і мантикору, підступніша за єзуїта і злопам'ятніша за калабрійського селюка. Немає жодної італійки, яка б не тримала у секретній шухлядці смертельних отрут. Зрадливі чоловіки у нас довго не живуть.

— Я смиренний школяр, Констанцо, далекий від тілесних ігрищ світу сього.

— О, я знала кількох смиренних школярів з поважних тутешніх фамілій, — масонка посміхалася, але в очах її не було сміху. — Потім вони виявилися пристрасними коханцями і занапастили кількох місцевих красунь. Також смиренних і набожних, немов монашки. Теж з добрих родин. Плоть — страшний деспот і жорстокий кат. Ви, Григорію, коли-небудь замислювалися над цим?

— Так, замислювався, — спохмурнів Сковорода. — Останнім часом мене зацікавила одна із найглибших та найзабороненіших таємниць плоті.

— О, здається, це вже щось таке, що перебуває за межами смиренності, — примружилась Констанца. — І що ж це за таємниця така?

— Таємниця дивовижного Андрогіна.

— Андрогіна? Двостатевої істоти?

— Двостатева істота називається гермафродитом, — нагадала Клементина. — На честь дитини Афродити і Гермеса, себто Венери і Меркурія.

— Андрогін — це не гермафродит, — заперечив Григорій. — Це таке творіння Боже, яке гармонійно поєднує обидва споконвічні первні — чоловічий і жіночий. Як на тілесному рівні, так і на духовному. Ця істота володіє істинною рівновагою сущого, її природний магнетизм спрямований не назовні, а до власного гармонійного і самодостатнього єства. Зі всіх творінь Божих лише Андрогін перебуває у справжньому природному спокої, у стані Священної Ісихії [54] . У такому безмежному спокої, яким долається тварне обмеження, накладене на всі істоти. Я відаю, що існують прадавні єгипетські емблеми, на яких зображено Андрогіна і пояснено таємну суть його символу і його призначення.

— Цельбе казав мені, що ви просили книги з емблематики, — згадала Констанца. — Так ви хочете відшукати в тих книжках зображення Андрогіна?

— Так.

— Я поможу вам у цьому, — пообіцяла масонка. — Але шлях до Андрогіна може проходити не лише через книги.

— Я думав над цим.

— І що надумали?

— Може ви знаєте, я добирався сюди з мандрівним цирком. Ми їхали кілька тижнів. Серед акторів були брат і сестра — Амадео і Амалія. Юні, майже діти, але вже досвідчені у питаннях тілесної пристрасті.

— Акторських дітей дуже рано розбещують, — втрутилась Клементина.

— Зачекай, Манті, дай Григорієві розповісти, — шикнула на неї старша сестра. Вино вже зробило свою справу — її щоки розчервонілися, губи налилися чуттєвою силою. Бунтівна влада Венери ширилася її тілом і вона не опиралася цій внутрішній революції.

— Ці підлітки були цілковито подібними одне на одне, — вів далі Григорій. — Іноді під час вистав їх навмисно переодягали, і не можна було визначити, де хлопець, а де дівчина. Так само вони займалися коханням і з жінками, і з чоловіками.

— Амалія мала любку? — уточнила Констанца.

— Так, і не одну. А її брат, уявіть собі, за гроші віддавався чоловікам. Але й протилежній статі вони не відмовляли. Коли вони були разом, то здавались одною натурою, майже рівно розділеною на дві істоти. Вони гармонійно рухалися в одному ритмі, коли танцювали і жонглювали, вони одночасно сумували і раділи. Коли Амалія підхопила нежить, Амадео також страждав від головного болю, хоча не був хворим. Коли Амалію уночі кликали до імпресаріо, то Амадео також шукав чоловічої ласки. Навпаки, коли з його сестрою була жінка, він прагнув жіночої ніжності. Мені здалося, що існує щось таке невидиме, якісь незримі канали, які з'єднують цих двох на будь-якій відстані. Але довго вони одне без одного не могли жити. Між ними існував натуральний магнетизм. Той, що про нього пишуть мартиністи у заборонених трактатах. Цей магнетизм підкоряв їхні тіла, царював у їхніх душах. Коли Амалія і Амадео спали разом, то притискалися одне до одного так щільно, що здавалися сіамськими близнюками.

— Насправді, дуже цікаво, — захоплено вигукнула Констанца і одним довгим ковтком спорожнила свій келих. — А ви бачили сіамських близнюків?

— Бачив заспиртованих у Санкт-Петербурзі, в Кунсткамері.

— Нам із Клементиною розповідав про сіамських близнюків Казанова. Ви з ним знайомі?

— Ні, не знайомий. А хто він?

— Фатальний коханець, — розсміялася Клементина. — Колекціонер розбитих сердець, перстенів і коштовних годинників.

— Блазень, — визначила сувора Констанца. — Хоча, треба визнати, в ньому щось-таки є… Але повернемося до Амалії і Амадео. Мене вони зацікавили… Ти про щось хотіла спитати, Манті?

— Так, — підтвердила молодша сестра. — Ви казали, Григорію, що під час сну ці діти щільно притискалися одне до одного. А вони при цьому з'єднували свої геніталії?

— Мій Боже, яка ж ти розбещена, сестричко, — засміялася Констанца. — Я не заздрю Асканіо, не заздрю.