Кондульмеро неквапно зійшов сходами, відповів на привітання Рікардо скупим кивком і відчинив ґрати. Вони відкрилися легко, без жодного скрипу. Інквізитор власноручно змащував їх перетопленим жиром, видобутим з нарвалів. Окрім своєї безпосередньої функції, ця дивовижна речовина виявляла зрадників. Якби Рікардо прийшов зі злими намірами, завіси, змащені цим жиром, при обертанні видали б специфічний розпачливий звук. У цій містичній властивості жиру нарвалів інквізитор мав змогу пересвідчитись принаймні двічі.

Він ретельно зачинив ґрати і провів агента до бібліотеки. Потім засунув на місце шафу і перевірив, чи не підслуховує хтось із боку внутрішніх приміщень вілли.

Пересвідчившись, що нишпорок поблизу немає, Кондульмеро вмостився у глибокому кріслі, яке було спеціально підігнане під форми його огрядного, обтяженого багатьма хворобами тіла.

— Ти вже чув про ранкову знахідку? — запитав він агента.

— Монсеньйор має на увазі вбивство писарчука Ніколатіні?

— Саме це монсеньйор і мав на увазі. А ти впевнений, що то не був нещасний випадок?

— Впевнений. Писарчук знюхався з абатом Мартіні.

— Це перевірено?

— Ви платите мені, монсеньйоре, а я плачу тим, хто володіє точною інформацією. За гроші у Венеції, перепрошую, можна дізнатися про все. Навіть про те, що сьогодні зранку сказав ясновельможний дож своїй коханці Леоні, після того як втретє скористався нічним горщиком.

— Це не смішно.

— Проте це правда, монсеньйоре. Продажність у Республіці стала всеохопною.

— Тоді ти маєш знати, хто вбив Ніколатіні.

— Ще не знаю, але можу дізнатись. За ваші гроші.

— А вже є якісь припущення?

— Припущення, монсеньйоре, завжди є.

— Масони?

— Радше за все.

— Значить, вони також дізналися про те, що Ніколатіні став агентом Риму.

— Я ж кажу, монсеньйоре, усі таємниці продаються.

— А як стосовно того, що я тобі доручив минулого тижня?

— Я довідався.

— Детальніше.

— Але, перепрошую вашу милість, того разу…

— Рікардо, ти страшний здирник, — Кондульмеро дістав із потайної шухляди важкий гаман і кинув його на коліна агентові; дзенькнув метал. — Чоловіче, ти ж, як мені казали, вже програв добрий маєток.

— Мій фах вимагає того. Ніде люди так не вибалакуються, як за грою у боччі [78] , — зауважив агент. — І ніхто так легко не розлучається з небезпечними таємницями, як гравці.

— Отже… — пришвидшив його інквізитор.

— Я зняв копії з тих свіжих гороскопів, які склав для ясновельможного дожа його особистий астролог. Той старий лис Пінетті, який приїхав з Риму перед днем святого Марка [79] . Ось вони, — Рікардо поклав на стіл стос паперів. — Нічого критичного, за винятком…

— Я сам подивлюся, — інквізитор підніс до очей гороскоп. — Гм… — він підвів очі і зустрівся з байдужим поглядом агента. — Я правильно зрозумів?

— Ви про що?

— Про ясновельможного дожа.

— Я засмучений.

— Чим засмучений? Ти не крутися, тут ми удвох, можна без перепрошень.

— Ясновельможний дож не доживе до наступної Пасхи. Якщо, звісно, синьйор Пінетті правильно розтлумачив небесну мапу. До речі, монсеньйоре, там є ваш гороскоп. Дож замовив римлянинові гороскопи усіх високопосадовців.

— Я дивлюся.

— Отам, під гороскопом молодшого Корнаро.

— Кажу ж: я дивлюся, — інквізитор невдоволено засопів.

— Вибачте, монсеньйоре.

— А це що? — Кондульмеро ткнув у латинський напис. — Що це за «смертельна небезпека з боку Марса, який перебуватиме у сузір'ї Діви»?

— Там розтлумачено.

— Ага, бачу… Який ще це в біса «зоряний хрест у шостому Домі»?.. Тут написано, що мені загрожують цей хрест і планета Марс, допоки Герметична Діва залишається ув'язненою.

— Щось таке, монсеньйоре.

— І тобі відомо, що саме мається на увазі?

— Я можу лише здогадуватись.

— Я слухаю.

— Але, монсеньйоре…

— Я ж щойно казав тобі: не треба оцих передмов, Рікардо, оцих всіх «але». Ми з тобою, як-не-як, не перший рік знаємся.

— Я думаю, що йдеться про ту арештовану фармазонку.

— Про Констанцу Тома?

— Так.

— Виходить, для того щоби уникнути небезпеки, я маю сприяти звільненню шпигунки?