Саллі дуже розізлилась на себе за те, що зомліла. Ніколи ще не траплялося з нею таких дурниць, сказала вона. По тому Саллі одразу ж заявила, що їй уже краще, й забажала вийти з намету й посидіти в своєму кульгавому кріслі. Надворі було трохи свіжіше, але червона заграва на заході неба віщувала ще один пекучо-виснажливий день.

Калгурла вже перемила посуд і тепер підмітала навколо їдальні.

— Калгурла, — покликала Саллі.

Тубілка підійшла до неї.

— Постав масло в комору, а хліб заховай у велику бляшанку. Ти закрила солодке від мух та мурашок? — спитала Саллі.

— Егем, — буркнула Калгурла і пішла геть.

— А ви таки зуміли її приручити, мем, — сказав Дінні.

— Та ні, навряд, — посміхнулася Саллі. — Але доки не повернеться Морріс, вона, мабуть, від мене не піде, А там її воля, нехай як знає, так і робить, бо їй таки кортить до своїх. Вона зробила мені багато добра, і я їй дуже вдячна.

Саллі збагнула, що Дінні й Олф чули від старателів про те, як вона захворіла по дорозі до Лейк-Дарлота. І її не розпитували, але Саллі, побоюючись, що вони почнуть ганити Морріса, квапливо заговорила про інше. Як розрісся приїск у неї на очах і як процвітає Хеннан — мало не щодня відкриваються нові рудники, а спекулятивна гарячка досягла апогею!

Олф сказав, що вони з Дінні хочуть забратися глибше в зарості, поставити намет і пошукати довкола. «Леді Лора» не справдила надій. Вони вклали в неї всі свої гроші, а тепер рудник закрився. В Кулгарді справи дуже невеселі. Олф вирішив пошукати роботи на боулдерських рудниках або податись на розвідку разом з Дінні.

— Коли лорд Фінгал провалився з своїм Лондондеррі, це був тяжкий удар для Кулгарді, — сказав Олф.

— Англійські вкладники бояться тепер кулгардійських підприємств як вогню, — пояснив Дінні. — І дивного тут нічого немає. Лондондеррі розхвалили як найбагатше родовище в світі, лорд Фінгал заплатив за нього сто вісімдесят тисяч фунтів стерлінгів. Акцій було випущено на сімсот тисяч фунтів. Та виявилось, що все жильне золото старателі підчистили ще до продажу, і Фінгалу вдавалося добувати всього по кілька унцій, коли він заклав шахту й почав розробку.

— А тепер підприємці знову заворушились, бо почули, що навколо Хеннана відкриваються нові родовища жильного золота, — докинув Олф. — Та я гадаю, що Кулгарді ще своє візьме. Не хочеться втрачати віру в старий табір.

— В гірничій справі на одній вірі, без капіталу, далеко не поїдеш, — заперечив Дінні. — Нутром чую, що тепер піде вгору Хенан. І ніяка сила його не зупинить, коли десятки рудників уже на повному ходу й розвідка провадиться в усі кінці від нього, а там, дивись, за кілька місяців і залізницю відкриють.

Якщо старателі заведуть розмову про золото й про те, який приїск перевершить усі інші, кінця не діждешся. Саллі увірвався терпець, їй уже до смерті остогидло слухати тільки про золото та про нові рудники.

— Як поживає Лора? — спитала вона. — Також збирається в Хеннан?

В Олфових очах, коли він глянув на Саллі, світилась сором’язлива усмішка.

— Лора здорова, — відповів він, — зараз на узбережжі, побуде там кілька місяців, поки знайдеться дитина.

Його благоговійна радість миттю передалася Саллі. Вражена й дуже схвильована, не приховуючи своєї цікавості й трохи соромлячись, вона вигукнула:

— Та що ви кажете! Яка я рада за вас обох, містер Брайрлі!

— Лора не хотіла їхати, — вів далі Олф. — Нелегко було її умовити. Але я вважав, що їй не можна залишатись на літо на приїску. Дитину треба родити в гігієнічних умовах. У Кулгарді лютує тиф, лікарня в жахливому стані. А сестра О’Брайєн і сестра Мюллер виїхали. Свіжих продуктів дістати майже неможливо, води теж.

— Люди мруть як ті мухи — по десятку в день, — додав Дінні. — Хлопці бояться лягати в лікарню. Помирають у себе в наметах, і на кладовищі стільки свіжих могил, що ногою ступити ніде. А трунарі наживаються: пускають на домовини всі старі ящики, фарбують їх у чорне. Та тепер навіть фарба кінчилась. Боб Харден пішов на вічний спочинок у домовині, збитій з ящиків, на яких стояло тавро: «Обережно! Вибухівка, вогненебезпечне!»

Дінні гірко усміхнувся.

— Може, подібні жарти й недоречні. Та знаєте, мем, в такий тяжкий час, як зараз, не гріх іноді й посміятись.

— Я, бачите, також сміюся, містер Квін, — сказала Саллі.

— А вам би теж не завадило поїхати на узбережжя, мем, — сказав раптом Дінні.

Саллі відчула, як кров гарячою хвилею приливає їй до обличчя.

— Мені? — здивовано перепитала вона. Чи не думає Дінні, що вона теж вагітна? — Я тільки недавно оговталась після хвороби, — мовила вона спроквола, — і зараз у мене роботи й роботи. От коли повернеться Морріс, він уже, напевне, влаштує, щоб я могла кудись поїхати відпочити.