Сем та Елі намагались заспокоїти Саллі. — Кон і Морріс не пропадуть, мем, — запевняли вони. — й-бо, вони гайнули до Мерчісона. У них же верблюди, а Кон обнишпорив цю країну вздовж і впоперек. Кона нічим не злякаєш. Це стріляний горобець і до того ж добрий товариш. Він не кине Морріса в біді. От побачите, не сьогодні-завтра вони приїдуть цілі-здорові, тільки проклинатимуть базікал, що провокують безглузді походи.

Коли Саллі одного ранку трохи пізніше, ніж звичайно, вийшла з намету, біля вогнища сиділа Калгурла. Стара тубілка дуже змарніла, вигляд у неї був пригнічений; згорбившись, вона застиглим поглядом дивилась у тліючий жар. Очевидно, вона була не впевнена, що її тут добре зустрінуть. Але Саллі весело й дружелюбно привіталась до неї, і Калгурла посміхнулась у відповідь, зрадівши, що її не женуть і не лають за довгу відсутність.

Побачивши Діка, Калгурла задоволене гмукнула. Вона враз перейнялася радістю і гордістю за маля не менше, ніж Саллі, але взяти його на руки не наважувалась. Вона знала, що раніше треба помитись. Саллі показала їй на таз з водою та мило.

— Ти гарненько помийся, а я знайду тобі що-небудь зодягти, — сказала Саллі, та раптом, глянувши на обличчя Калгурли, здогадалась, що та смертельно голодна.

Саллі нагріла чаю і дала тубілці хліба та м’яса. Калгурла пожадливо накинулась на їжу. Потім Саллі винесла їй своє старе плаття, і тубілка пішла під повітку з тазом води та великим бруском мила.

Калгурла повернулася звідти вже чиста, з мокрим волоссям, задоволене оглядаючи голубе Саллине плаття. Вона одразу ж підхопила на руки Діка і мовчки стежила за тим, як Саллі, метнувшись у зарості, притягла на мотузці козу. Калгурла здивовано скрикнула, коли місіс Саллі раптом почала доїти цю дивну тварину, та ще дужче їй вразило, коли місіс Саллі налила молока в пляшечку, натягла зверху соску і почала годувати козиним молоком свого сина.

Саллі пояснила їй, що сама не може годувати Діка, бо в неї немає молока. Обличчя старої тубілки спохмурніло. Вона зробила промовистий жест — провела руками по животу і доторкнулась до грудей. Саллі збагнула, що в тубілок теж нема молока: вони голодують, грудь у них порожня. Калгурла прийшла до неї не тому, що скучила, її пригнав голод.

Вдень з’явилися родичі Калгурли — кілька тубільців та тубілок. Саллі бачила, що їх мучить голод, хоч вони, певне, уже ходили старцювати в селище. Саллі віддала їм майже все, що було у неї в коморі. Але чоловіки вже збагнули значення грошей. Вони почали їй втлумачувати, що місіс Саллі може обдарувати їх грішми, вони самі куплять собі їжі. Тоді Саллі показала їм свій гаманець, де було трохи дрібних грошей, а Калгурла пояснила, що місіс Саллі самій нічого їсти. Вона взяла Дікову пляшечку з соскою і показала, як місіс Саллі доїть козу та напуває молоком дитину.

— Юккі! — тубільці збилися навколо, сміючись і збудженими вигуками, висловлюючи свій подив. Тепер вони переконались, що й місіс Саллі посуха принесла таку саму біду, як і їм, раз вона змушена годувати своє немовля молоком від цієї дивної тварини, схожої на білу рогату собаку.

Саллі знала, що варто їй гукнути когось із старателів, що працювали на своїх ділянках, і вони з лайкою проженуть тубільців, пригрозивши скрутити в’язи кожному, хто ще хоч раз її потурбує. Але Саллі не могла забути того, що ці люди ділилися з нею останньою крихтою, коли вона, хвора й безпомічна, була покинута на їхню ласку. Тепер її черга поділитися з ними всім, що в неї є, — це буде тільки справедливо. Саллі розуміла, чого вони до неї прийшли, вона глибоко усвідомлювала свій моральний обов’язок, свій борг перед ними. Але як пояснити цим бідолахам, що одна людина неспроможна прогодувати стільки голодних ротів?

Зараз Калгурлі, здається, пощастило втлумачити їм це, та якої вони заспівають далі?

Треба бути готовою до того, що голод знов прижене їх до неї, вирішила Саллі, отже, треба заробити грошей та запастися продуктами, щоб було з ними чим поділитися. Одне слово, треба негайно відкривати їдальню, Калгурла допоможе.

Так Саллі й зробила.

Вони пішли разом до крамниці й повернулася, навантажені м’ясом, картоплею, крупою та консервами. Саллі одразу ж переказала Сему Маллету, що з завтрашнього дня кафе «Під кущиком» буде відчинене для відвідувачів. Вона просила сповістити про це всіх своїх колишніх столувальників.

Першого ж дня насунула сила народу. Чоловіки радо вітали Місіс Гауг, що, стоячи біля свого столика, насипала у тарілки суп, бадьора й життєрадісна, як завжди.

— Ні разу не довелось попоїсти по-людськи, відколи ви перестали нас годувати, мем!

— Приємно, хай йому чорт, бачити вас на старому місці, Місіс Гауг!

Саллі зворушила увага старателів, що відчувалася в кожному, ніби й грубуватому, вигуку. Вона знала, що ці люди глибоко розуміють її тривогу за Морріса й те, як важко їй прогодувати себе та дитину. Вони просто інакше не вміли висловити своє співчуття та готовність допомогти їй усім, чим тільки можуть.

Тепер Саллі цілісінький день крутилася, як муха в окропі, і не мала, як раніше, часу няньчитися з Діком та носити його гуляти в чагарники. Звісно, вона не занедбала його. Все, що треба було малому, робилося в першу чергу. Але Саллі не могла вже бігти до нього і брати його на руки кожного разу, як тільки він починав пхикати, і часом траплялось, що Дік без угаву кричав протягом усього обіду. Хоч здебільшого в таких випадках Калгурла садовила його собі на одну руку, продовжуючи другою розносити тарілки. А то ще котрийсь бородань старатель підхопить юного Гауга й почне підкидати так, що в матері серце холоне, й при тому запевняє, що він чудово вміє поводитися з дітьми, — сам батько. Та Дікові, мабуть, подобались його суворі друзі: коли чиєсь бородате обличчя схилялось над ним, він радісно сопів і сміявся, пускаючи слину.