Саллі перехопила погляд Морріса і прочитала в ньому сувору заборону.

— Щиро вам дякую, — відповіла вона. — Але я тільки обтяжила б вас. Дінні ще завітає до мене перед від’їздом у Кулгарді. Правда ж, містер Квін?

Саллі обдарувала Дінні своєю найчарівнішою посмішкою. Вона не дозволить містеру Франсіско Джо Мерфі збиткуватися з неї і примушувати червоніти Дінні, який заради неї одяг новий костюм та цей крислатий капелюх. Він її гість, і нехай кожному стане ясно, що він їй друг і що вона дуже рада його бачити в себе.

— Неодмінно, місіс Гауг! — Дінні почервонів по самі вуха від посмішки Саллі. — У мене для вас ціла купа новин від місіс Фогарті та Олфової дружини. Може, зайти завтра вдень?

— Я вас чекатиму, — сказала Саллі.

Старателі обступили Дінні з усіх боків і потягли його в трактир.

Проте минуло кілька днів, перш ніж Саллі знову побачила Дінні, але й тоді він тільки почервонів від сорому й квапливо пошкутильгав геть, ніби боявся, що вона його зупинить і заговорить до нього. Від того першого частування в день свого приїзду Дінні пиячив майже тиждень, і вигляд у нього був відповідний. Без комірця, неголений, з почервонілими, запухлими очима, у зашмарованому й пом’ятому новому костюмі, він шаснув назад у трактир, як тільки помітив, що місіс Гауг наближається до нього.

«Повний бідон золота!»

«Новий приїск південніше старого табору!»

Саллі чула гомін чоловічих голосів, збуджені вигуки, нетерплячі запитання. Вийшовши того задушного ранку з тіні піддашка, вона побачила Клері Мак-Клерена на рослому гнідому коні: він щойно примчав з Кулгарді. Змилений кінь важко відсапувався, а обличчя Мак-Клерена пашіло вогнем. Він привіз з собою газету.

З десяток чоловіків уже товклося навколо нього, нишпорячи очима по друкованих шпальтах. З усіх кінців збиралися люди: одні бігли з підскоком, інші трюхали підтюпцем, треті йшли перевальцем, так ніби жодні новини в світі не могли примусити їх хоч трохи поквапитись.

Морріс та Фріско прилучилися до тих, що читали газету. Саллі чула, як Клері розповідав старателям, що в одній з ранкових газет з’явилось повідомлення про сенсаційну знахідку.

«Нещодавно до Кулгарді було привезено гасовий бідон, ущерть наповнений золотом, — писалося в замітці, — отже, є всі підстави гадати, що відкрито нове надзвичайно багате родовище». Місто немов збожеволіло від цих вістей і гарячково почало готуватися до грандіозного походу. Подробиць поки що ніхто не знає, але Клері примчав оце попередити Великого Джіма, забрати свій інструмент та продукти, і негайно подасться назад, щоб з першою ж партією рушити на південь, у безводний край кам’янистих хребтів.

Клері забрав свою газету й поїхав далі, залишивши позаду себе неймовірне сум’яття. Старателі, що віяли золото на майже виснажених розсипищах біля підніжжя Марітани та Кассіді, вже складали свої немудрі пожитки. Власники пластових ділянок і ті, що розробляли вздовж кряжа руду шахтним способом, домовлялися, кого б залишити поки що замість себе, й чимдуж бігли до міста купувати продукти, роздобути коня з візком або верблюда. Фріско подався в чагарі ловити своїх коней, а Морріс заходився збирати кайла, лопати, згортати ковдри й табірне манаття. І все це мовчки, не змовляючись. Морріс від хвилювання був червоний мов рак, очі його гарячкове блищали.

— Саллі, давай сюди всі консерви, які в тебе є, — сказав він нетерпляче. — Клади оту літрову кварту, залізну миску, ніж, виделку. Ага, не забудь про чай та цукор! Я візьму один котелок, оцей міх для води й маленький бачок.

Саллі метушилася біля чоловіка, допомагаючи йому зібратися в дорогу. В кожному наметі вздовж шляху йшли зараз такі самі приготування.

Фріско привів коней, запріг їх у свій візок і поїхав купувати продукти. Як тільки він повернувся, Морріс повантажив речі, а Фріско пішов до їхньої штольні.

Йому треба було знайти людей, які б продовжували там працювати, поки він та Морріс будуть відсутні. Фріско сподівався умовити на це кількох дідів, що порпалися на покинутих ділянках, і одного багатодітного шахтаря. Моррісу він сказав, що їде ненадовго — тільки погляне на те нове родовище, — і залишиться лише в тому разі, коли там справді багато золота. Морріс і сам упорається з ділянкою, яку пощастить закілкувати, й допильнує, щоб вони нічого не прогавили. Хоч особисто він, Фріско, зовсім не схильний ганятися за привидами: краще синиця в жмені, ніж журавель у небі.

За кілька хвилин Фріскове майно також було спаковано й повантажено на візок. Уже перед самим від’їздом Морріс сказав, ніби це йому щойно спало на думку:

— А ти, Саллі, побудеш тут, поки я не сповіщу про себе. Якщо за кілька днів не матимеш ніякої звістки, їдь до Олфа та Лори.

— Ти за мене не турбуйся, Моррісе, — весело відповіла Саллі, чудово знаючи, що він навіть і не подумав про. те, як вона житиме тут сама. — Нічого зі мною не станеться.

— А ви молодчина, мем, — засміявся Фріско.