Оце теж цікаво, — подумав я, — чому я ніколи не намалював уболівальника на перегонах, який грає на сурмі у бурю? Це було б досить символічно, навіть для Джіка.

Мої друзі тим часом поринули в суперечку щодо оцінки форми першого заїзду. Як виявилось, у Сери в цій галузі стаж не менший, ніж у чоловіка, і вона з ним не погоджувалась.

— Я знаю, що на тому тижні в Рендвіку трек був розгаслий. Але й тут після дощу не твердо, а він любить вести перед.

— Та його ж Бойблу перевершив у Рендвіку і той-таки Бойблу ішов з величезним відривом у Колфілдському Кубку.

— Хай буде по-твоєму, — зверхньо сказала Сера. — Але Для Виноградної Лози однаково тут м'яко.

— Будеш заставлятись? — спитав Джік мене.

— Я не знаю коней.

— Ніби це має якесь значення.

— Гаразд. — Я проглянув графік заїздів. — Два долари на Генератора.

Вони обоє підвели голови і обоє запитали:

— Чому?

— Якщо ви сумніваєтесь, то ставте на номер одинадцятий. Одного разу я майже по всіх заїздах виграв на одинадцятому номері.

Вони мене взяли на глузи й сказали, що я можу подарувати свої два долари букмекеру або ФУТ.

— Що-що?

— Філія управління тоталізаторами.

Здавалось, тутешні букмекери займалися єдино поточними ставками, вони не мали таких великих фірм, як в Англії. Всі позаіподромні заклади, де приймаються застави, підлягали ФУТ, яка знову вкладала значну частку баришу в перегони. Перегони були багаті, солідні й процвітали. Це грабіжник Австралії, як висловився Джік.

Ми зробили ставки, сплатили гроші, і Генератор переміг один проти двадцяти п'яти.

— Початківцям завжди щастить, — пояснила Сера.

Джік засміявся.

— Він не початківець, його зі спортшколи вигнали за букмекерство.

Вони порвали свої квитки, поміркували над другим заїздом і пішли владнати оплату ставок. Я поставив чотири долари на номер перший.

— Чому?

— Цим разом подвоєна ставка на половину цифри 11.

— О боже, — сказала Сера. — Ох і розумаха.

Почав сіяти дощ, і менш витривалі вболівальники взялися шукати прихистку.

— Ходімо, — сказав я. — Сядемо там, де сухо.

— Ви йдіть, — сказала Сера. — А я не можу.

— Чому?

— Бо ті місця тільки для чоловіків.

Я засміявся. Я думав, вона жартує, але виявилося, це не жарти. Атож, нічого смішного. Близько двох третин найкращих місць на трибунах для членів призначались для чоловіків, і тільки.

— А як же бути з дружинами й подругами? — запитав я, не вірячи.

— Вони можуть піти на дах.

Сера, австралійка, нічого дивного у цьому не вбачала.

Для мене і, безперечно, для Джіка, це було дивовижно.

Він промовив, анітрохи не змінюючи виразу обличчя:

— На багатьох великих іподромах чоловіки, які рядять перегонами в Австралії, розставляють для себе шкіряні фотелі на засклених трибунах, влаштовують ресторани й бари з глибокими килимами, де вони можуть їсти й пити, як королі, а їхні дружини тим часом їдять у кафетеріях і сидять на твердих пластикових стільцях на відкритих трибунах разом з рештою натовпу. Вони вважають таке поводження цілком нормальним. Усі антропологічні групи вважають власні найдивовижніші племінні звичаї цілком нормальними.

— Мені здавалося, що ти любиш усе австралійське.

Джік важко зітхнув.

— Ідеально ніде не буває.

— Я вже промокла, — сказала Сера.

Ми піднялись на дах, де на одного чоловіка припадало дві жінки; тут було вітряно, волого, а замість стільців — лавки.

— Не турбуйся. — Серу тішило, що я настільки вражений таким ставленням до жінок. — Я вже звикла до цього.

— Мені здавалося, Австралія дуже пишається, що забезпечила всім однакові права.

— Всім, крім половини населення, — сказав Джік.

З нашої неприступної фортеці ми чудово бачили весь іподром. Сера й Джік криками підбадьорювали своїх обранців, але номер перший фінішував з відривом на два крупи при вісьмох проти одного.

— Це обурливо, — сказала Сера, рвучи нову серію квитків. — Який номер ти обираєш на третій заїзд?

— Мене під час третього заїзду не буде. Я маю зустрітися й випити з одним чоловіком, який знає Дональда.

Вона прийняла удар, і рухи її стали не такі невимушені.