Гунвальд Ларсон більше відмовчувався, та однаково жінка добре набалакалась, поки Маурітсон зліз з автобуса на Ерік-Дальбергсгатан. Крім нього, ніхто не зліз, і, поки Гунвальд Ларсон витягав гроші, жінка поряд із ним зацікавлено роздивлялася на Маурітсона.

— Зовсім не схожий на бандита, — розчаровано сказала вона. Взявши гроші й швидко виписавши квитанцію, вона додала: — То однаково бажаю вам успіху.

Машина поволі рушила від тротуару. Маурітсон тим часом повернув на Армфельтсгатан. Коли він зник за рогом, Гунвальд Ларсон кинувся за ним і встиг помітити, як він заходив до під'їзду сусіднього будинку.

Трохи постоявши, Гунвальд Ларсон і собі зайшов у під'їзд. Десь у будинку грюкнули двері. Він підійшов до таблиці зі списком мешканців.

Там він зразу помітив прізвище Маурітсон і вражено звів брови. Отже, Філіпп Труфаст Маурітсон мешкає тут під своїм справжнім прізвищем. А коли його допитували, він дав адресу на Вікергатан, де його знали як Ленарта Гольма. Спритно влаштувався, подумав Гунвальд Ларсон. Заторохтів ліфт, і він поквапився вийти з під'їзду.

Переходити вулицю було ризиковано, бо Маурітсон міг помітити його з вікна, тому, тримаючись муру, Гунвальд Ларсон вернувся за ріг Ерік-Дальбергсгатан. Там він причаївся, тримаючи під наглядом Маурітсонів під'їзд.

Невдовзі в нього розболівся поріз під коліном. Але дзвонити Кольбергові було ще рано, а крім того, він боявся залишити своє місце, щоб не проґавити Маурітсона.

Він простовбичив на розі вулиці хвилин сорок п'ять, коли раптом з'явився Маурітсон і рушив у його бік. Гунвальд Ларсон позадкував, сподіваючись, що той його не помітив. Тоді, шкутильгаючи, шаснув у найближчий під'їзд.

Маурітсон швидким кроком пройшов повз нього, дивлячись поперед себе. Він був уже в іншому костюмі й ніс у руці невеличку чорну валізку.

Гунвальд Ларсон почекав, поки він перетне Вальгалавеген, тоді подався за ним, намагаючись не згубити його.

Маурітсон ішов у напрямку Карлаплан. Дорогою він двічі неспокійно оглянувся. Першого разу Гунвальд Ларсон сховався за фургон, що стояв біля тротуару, а другого вскочив у якийсь під'їзд.

Він уже збагнув, що Маурітсон іде до метро. На пероні виявилось мало людей, і не так легко було сховатися… Проте Маурітсон начебто нічого не завважив. Він сів у поїзд, який ішов до центру, і Гунвальд Ларсон ускочив у другий вагон.

Вийшли вони на Геторзі, і Маурітсон раптом загубився в натовпі.

Гунвальд Ларсон оббігав весь перон, але той ніби крізь землю провалився. Він оглянув усі виходи — дарма, Маурітсона ніде не було. Піднявся ескалатором на марш вище і там теж обійшов усі п'ять виходів — те саме, Маурітсон зник. Нарешті він зупинився перед вітриною із взуттям. Він лаяв себе, називав роззявою. Невже Маурітсон таки помітив його? Бо тоді, щоб спекатись хвоста, він міг перебігти перон і вскочити у вагон поїзда, який ішов у протилежний бік.

Гунвальд Ларсон похмуро дивився на замшеві італійські черевики у вітрині. Купив би й собі такі, та нема його номера. Він кілька днів тому вже заходив сюди й питав.

І тільки-но він повернувся, щоб вийти з метро й сісти в автобус, що їхав на Кунгсгольмен, як раптом помітив у другому кінці підземної зали Маурітсона. Той простував до виходу на Свеявеген і, крім чорної валізки, ніс іще пакунок, перев'язаний стрічкою з бантом. Коли він зник на сходах, Гунвальд Ларсон кинувся за ним.

Дійшовши по Свеявеген до авіаційного агентства, Маурітсон подавсь до каси; Гунвальд Ларсон сховався за товарний фургон на Лестмахаргатан.

Крізь велике вікно видно було, як Маурітсон звернувся до високої білявої дівчини в уніформі.

Гунвальд Ларсон здивувався: куди це він летить? — Мабуть, на південь, кудись на Середземне море або й ще далі, тепер багато людей відпочиває в Африці. У Стокгольмі йому стало незатишно, адже коли Мальмстрем і Мурен пронюхають, що він їх продав, то йому це так не минеться.

Він побачив, що Маурітсон відчинив валізочку й поклав у неї пакунок — цукерки, чи що? Тоді отримав квиток, сховав його до кишені піджака, вийшов з каси і, не поспішаючи, попростував до площі Сергеля.

Гунвальд Ларсон простежив за ним хвилину, тоді сам зайшов до каси.

Дівчина, яка обслужила Маурітсона, щось шукала в картотеці. Не перестаючи перебирати картки, вона глянула на Гунвальда Ларсона і сказала:

— Слухаю вас.

— Я хотів би знати, чи той добродій, що був тут, купив квиток, а як купив, то куди, — сказав Гунвальд Ларсон.

— Вибачте, я не зобов'язана відповідати на такі запитання, — відповіла дівчина. — А вам навіщо знати?

Гунвальд Ларсон поклав на прилавок посвідчення. Дівчина подивилась на фото, тоді на Гунвальда Ларсона і сказала: