Він підвівся, обійшов Ансона і зачинив двері. Потім поклав руки на плечі старого і майже силоміць посадовив його в крісло.

— Довго ждати не доведеться.

Кеп Ансон вимовно глянув на свій годинник.

— У нас сила-силенна роботи попереду.

Брейд ствердно кивнув і звернувся до Роберти:

— Треба з'ясувати ще одне в цій справі, Роберто. Як усе це вплинуло на твої стосунки з Ральфом? Я маю на оці фальсифікацію результатів.

Ансон нахилився вперед і, не чекаючи відповіді на питання Брейда, кинув своє питання:

— Про яку фальсифікацію ви говорите?

— Виявляється, Ральф свідомо підганяв наслідки своїх експериментів під свою теорію, — пояснив Брейд і додав: — До речі, це інспектор Дохені, що веде розслідування справи. А це професор Ансон.

Проте Аксон пропустив повз вуха його слова.

— Тоді навіщо було заявляти в суботу про свій намір продовжувати роботу цього хлопця? — гнівно звернувся він до Брейда.

— Я довідався про шахрайство щойно вчора, у неділю, — відказав Брейд і знову звернувся до Роберти: — Роберто, ти так і не відповіла. Як уплинуло твоє відкриття на стосунки з Ральфом?

— Ми засперечались. І тільки. Я розуміла, що змусило його так учинити. Я знала, що він не… що він виправить становище.

— Він сам так сказав? Роберта мовчала.

— Послухай-но, Роберто, — вів далі Брейд. — Ти ж бо знаєш, який був Ральф. Страшенно підозріливий. Схильний думати, що всі проти нього. Чи не так?

— Таким його зробило нелегке життя.

— Я не осуджую його. Я просто стверджую факти. Ти була однією з небагатьох осіб, яким він не тільки симпатизував, а й довіряв, на яких покладав надії, і ось саме ти починаєш стежити за ним, звинувачуєш у шахрайстві, по суті, цькуєш його. Тобто ти стала одним з його переслідувачів, навіть ворогів. Розумієш, куди я хилю?

— Стривайте-но, професоре, — Дохені знову урвався терпець. — Хіба ви не розумієте, що так можна звинуватити молодика у вбивстві дівчини? Але ж ось вона, перед вами, жива-живісінька!

— Розумію, — відразу ж погодився Брейд, — але якщо Ральф почав убачати в Роберті ворога, він не вбивав би її, а напевно розірвав би заручини. Якщо врахувати, що колись йому вже траплялося кидати дівчат, то цілком природно було б і тепер зважитись на розрив.

— Ні, — тріпнула головою Роберта.

Але Брейд нецеремонно провадив далі:

— Було б також цілком природно, якби покинута дівчина вирішила якось помститися.

— Що ви хочете сказати? — скрикнула Роберта.

— Ральфа могла вбити ти!

— Але ж це безумство!

— Як ти гадаєш, хтось інший міг би його вбити за фальсифікацію даних? — холоднокровно допитувався Брейд. — Хто ще міг про це знати? Чи хтось коли-небудь чув, як ви сперечались за це? — Брейд підвівся і нахилився над дівчиною.

Вона сахнулася.

— Ні… Гадаю, що… Я не знаю.

— А в лабораторії пізно ввечері ви не сперечалися?

— Т-так. Одного разу.

— А хто міг вас почути? — Хто проходив коридором і підслухав вашу суперечку?

— Ніхто. Я не знаю. Ніхто не проходив.

— Послухай-но, Брейде, — втрутився Кеп Ансон, — навіщо ти залякуєш сердешну дівчину?

Брейд ніби не чув його слів.

— Хто підслуховував вас, Роберто?

— Я вже сказала вам — ніхто. Звідки мені знати?

— А може, він? — Брейд різко повернувся і вказав пальцем на Кепа Ансона.

— Що все це означає? — заревів Ансон, і якусь хвилину вся група нагадувала німу сцену. Брейд із пальцем, скерованим на Ансона, обурений Кеп Ансон із зведеним догори ціпком, Роберта з повними сліз очима і Дохені, що спостерігав за всіма з олімпійським спокоєм.

Кінець кінцем Брейдові довелось опустити руку. Він був у замішанні. Адже його імпровізація була майже бездоганна. Брейд знав, що Ансон з'явиться точно о п'ятій, і навмисне нагнітав нервове напруження, щоб зразу після його приходу, коли нерви в Роберти будуть напнуті, як струни, зненацька перекинути весь тягар звинувачень на Кепа Ансона.

Чого ж сподівався Брейд? Що Ансон надломиться і сам визнає свою провину? І що таким робом Брейд добуде докази для лави присяжних?

Атож. Він змусив себе повірити в удачу. Він справді сподівався на такий кінець.

— Ай справді, професоре, — озвався нарешті Дохені, — що все це означає.

— Це зробив Кеп, — відповів Брейд. На душі йому було важко.

— Що зробив? — запитав Кеп.

— Убив Ральфа. Ви вбили Ральфа, Кепе!

— Це наклеп! — обурено вигукнув Ансон.