У решті рядків досить нудно описувалося про політ над тайгою на вертольоті, про краєвиди Перламутрового озера та його берегів.

Серьогінського підпису не дали. Під заміткою стояло: “Наш кор.”

Ніхто й гадки не мав, що, повернувшись із Кришталевого струмка, Матвій Бєлов веде нібито подвійне життя. Одне — видиме. Друге — невидиме. Всі вважали, що він робить зарядку, їсть, досліджує зразки, пише звіти про експедицію, виступає з доповідями.

Проте це було чистісінькою видимістю. Насправді ж Матвій весь цей час відвідував інші планети і залишав там вимпели для майбутніх поколінь…

Він літав до гігантських кам’яних пустель, оточених первісним океаном і прикритих отрутною оболонкою метану та вуглекислого газу. Він літав над жаркими болотами, вкритими буйною хащею папоротей та хвощів. Спускався в гори, що поросли лісом, де жили печерні люди в звіриних шкурах; і в родючі савани, де кочували рідкісні племена скотарів; і серед величних мармурових храмів античного світу.

Він закладав у сталеві циліндри зоряні карти Галактики й Метагалактики, креслення атомних реакторів та космічних ракет, підручники з фізики й математики, технологічні паспорти металургійних і хімічних заводів, книжки Маркса, Пушкіна, Ейнштейна.

Він бурив глибокі свердловини подалі від вулканів та океанських берегів і опускав туди свою дорогоцінну посилку.

Він будував сотні й тисячі пам’ятних знаків, за якими майбутні люди мали б знайти призначені їм скарби.

І чим довше Матвій займався цими справами, тим частіше таким знаком була піраміда — правильна тригранна піраміда, тетраедр.

Якби хто спитав Матвія, чому саме піраміда, навряд чи він зміг би дати точну відповідь. Звичайно, багато в чому тут були винні ті самі піраміди, котрі хтось залишив у Хірбеті і на Перламутровому озері тоді, коли ще не існувало держав ні в Єгипті, ні в Месопотамії, ні в Індії, ні в Китаї. Але головне, як здавалося Матвієві, полягало в іншому — в трьохмірності простору.

Який ще знак, окрім лаконічної тригранної піраміди, зміг би висловити так просто й точно віру у всемогутність людського розуму?..

Те, що на його впевненість вплинули Майїні слова про священне число, Матвій, можливо, і не усвідомлював собі.

Якось, невдовзі після повернення з Далекого Сходу, Майя сказала Матвієві:

— Здається, я зрозуміла, що то за священне число було в легенді. Ти чув що-не-будь про проблему трійки?..

Чомусь усі народи на землі люблять число “три”. І араби, і іранці, і ефіопи, і англійці, і німці, і жителі Патагонії, і китайці, і багато інших. А російські приклади ти сам мусиш пам’ятати. Наприклад, у всіх казках тричі повторюється основна подія: тричі б’ється з чудом-юдом Іван — син селянина, тричі скаче Івашко-дурник на Сивкові-Буркові, поки доскаче до терема Олени Прекрасної, троє царських завдань виконує Царівна-жаба…

Головних дійових осіб теж звичайно троє: жили собі у селянина або царя три сини; під віконцем три сестри пряли пізньої пори; в панцерах, як жар зорі, тридцять три богатирі і таке інше.

А скільки Ілля Муромець лежав на печі? Рівно тридцять літ і три роки. Між іншим, за Євангелієм Христос почав свою проповідь, маючи саме такий вік,

А трійця — триєдиний Бог, котрого ніхто, навіть сама церква пояснити не хоче, бо не може. Бог-отець, він же Бог-син, він же Бог-дух святий…

А приказки?.. Третього не проминути. Бог трійцю любить.

— Одне слово, — Майя нахилилась до Матвія, — трійка — особливе число, що має якісь дивні якості до того ж, не погане, а хороше число.

— От ніколи не думав! — Матвієві губи здригнулися. — Можу додати… Як я був солдатом, наш сержант чомусь завжди командував так: “Раз, два, три! Раз, два, три!”

— Висміяти — то найлегше. До речі, з твоїх космонавтів насміхалися дотепніше, ніж ти з моєї трійки! — розсердилася Майя. — А от спробуй пояснити!

— А ти маєш пояснення?

— Маю, але, на жаль, не одне, а цілих два. Отож, за приказкою можливе й третє, — усміхнулася дівчина.

— Які ж два?

— Перше — ритмічне. Людина по-різному сприймає ритми. Можливо, ритм “раз-два-три” — найприродніший не лише для твого сержанта, а й взагалі для людини. Через якісь ще невідомі особливості ритмів у роботі мозку…

Матвій скептично знизав плечима.

— Зачекай! — Майя постукала пальцем по столу. — Зачекай. Друге пояснення таке. Одна людина — це ще не людина. Давно відомо, що дитина, яка виросла у вовчій зграї або яку вигодував ведмідь, залишається звірятком — лазить рачки і не розмовляє. Дві людини — це вже люди, але, так би мовити, без будь-яких перспектив. Бо молекула людства, його найменша, але значна одиниця — це сім’я. Мати, батько, дитина. Це глибоко народне поняття. Відомо, що в народі трійцею називають зовсім не те, що вважає за трійцю офіційна церква. Для богослова — це Бог-отець, Бог-син і Бог-дух святий, а в народі завжди вважали, що трійця — це Бог, діва Марія і Христос.