— Теоретично це вірно, але практично справа складніша. Проблема великих швидкостей упирається в проблему матеріалу, з якого робляться дюзи 3 та інші частини двигуна. При атомному розпаді виникає величезна температура, а тепер ми не маємо настільки тугоплавких металів, які могли б витримати такий нагрів тривалий час. Численними дослідами встановлено, скільки можуть працювати дюзи, і цього часу якраз вистачає на відліт із Землі, Венери і Марса. Запас дорівнює кільком хвилинам і призначений для непередбачених випадків. Навіть для спуску на планети я був змушений поставити ще два двигуни.

— А як же польоти в атмосфері? — спитав я. — Для них ми маємо двигун невеликої потужності, який може працювати довго, але розвиває невелику швидкість. Наш корабель є вершиною сучасної техніки, але він ще не досконалий. Візьміть, наприклад, той факт, що ми не можемо ні на одну годину довше затриматися на Марсі. Хіба це не свідчить про наше відносне безсилля? Якби корабель мав більшу швидкість, наприклад сорок або п'ятдесят кілометрів на секунду, або хоча б трохи більшу, ніж швидкість Землі, то ми могли б не зважати ні на які терміни і пробути на Марсі стільки, скільки буде потрібно. Але тепер ми зв'язані. Уявіть собі, що на Марсі трапиться нещастя з ким-небудь з екіпажу зорельота, наприклад, хвороба, викликана невідомим нам мікробом в атмосфері планети. Під час відльоту подвійна сила ваги може стати небезпечною для хворого, навіть смертельною, і все-таки ми будемо змушені вилетіти назад на Землю точно у визначену хвилину, незважаючи ні на які наслідки. Інакше експедиція загине повністю, бо ми не зможемо наздогнати Землю. В цьому полягає небезпека нашого польоту. Іншої небезпеки я не бачу.

— Мені здається, що є й інша, — сказав я. — Мені давно хотілося запитати: чому ви вважаєте непотрібним дивитися вперед? Адже корабель може зустрітися з одним з тих блукаючих тіл, про які ви мені самі говорили. Хіба не важливо своєчасно помітити таке тіло на шляху корабля?

— Дивитися вперед марно, — відповів Камов. — Дрібні часточки все одно неможливо помітити на такій відстані, щоб можна було вжити заходів проти зіткнення з ними, а якщо на шляху корабля трапиться крупне тіло, то про нього попередить радіопрожектор.

— Що це таке?

— Хіба я не говорив вам?

— Ні,

— Радіопрожектор, — сказав Камов, — це установка в принципі така сама, як і радіолокаційна. Працює вона на ультракоротких хвилях і за тим же методом — відбиття радіохвиль. Якщо на шляху радіопроменя зустрінеться яка-небудь перешкода, то цей промінь повернеться назад і дасть сигнал про перешкоду та відстань до неї. На нашому кораблі радіопрожектор працює безперервно, прощупуючи шлях зорельота, ніби «освітлює» дорогу. Його робота нагадує звичайний світловий прожектор, і тому його так назвали. Я був певний, що ви знаєте про нього.

— Вперше чую, — сказав я.

— Це могло статися тільки тому, що ваша підготовка до польоту провадилася прискореними темпами. А втім, — додав він, — ми навряд чи почуємо коли-небудь сигнал про небезпеку. Зустріч з крупним тілом, яке може бути небезпечним для корабля, треба вважати ви ключеною. Навіть найдрібніші порошинки речовини в міжпланетному просторі знаходяться одна від одної за декілька кілометрів.

— Але ви все-таки вимагаєте від нас зачиняти двері?

— Так, бо ми не маємо права рискувати успіхом експедиції. Якщо існує хоча б теоретична небезпека, ми зобов'язані вжити заходів проти неї.

— Я чув, що метеори літають роями, — сказав я. — Коли такий рій зустрічається з Землею, то можна спостерігати фейєрверк падаючих зірок.

— Для Землі, — відповів Камов, — при її величезних розмірах ці рої справді дуже густі, але для нашого корабля вони дуже рідкі. Якщо ми зустрінемося з найбільш зімкнутим із цих роїв, то пролетимо крізь нього, навіть не помітивши. Кожна часточка в них припадає на декілька кубічних кілометрів простору.

— Виходить, що міжпланетні подорожі цілком безпечні.

Камов знизав плечима.

— Все на світі відносне, — сказав він. — Так само і з міжпланетними подорожами. Космічний корабель може летіти тисячу років і не зустріти жодного метеора, але може зіткнутися з ним в першу ж годину польоту. В усякому разі, катастрофа зорельота в сотні разів менш імовірна, ніж залізничного поїзда, але ж люди їздять залізницями.

Після цієї розмови я перестав думати про «мандрівні тіла» і наслідки зустрічі з ними, хоча з самого моменту відльоту із Землі це питання мене хвилювало. Кілька разів я починав з Камовим розмову на цю тему, але він чомусь ні разу не згадав про радіопрожектор. А обидва астрономи настільки зайняті роботою, що в них просто немає часу говорити на такі теми.

Пайчадзе спить не більше п'яти годин на добу. А коли спить Бєлопольський, я взагалі не знаю. Коли б я не прийшов в обсерваторію, він завжди там. Якось я висловив Камову свої побоювання, що така безперервна робота може дуже позначитись на здоров'ї наших астрономів.

— Тут нічого не зробиш, — відповів Камов. — Вперше за всю історію науки астрономія має можливість працювати за межами атмосфери Землі. Не дивно, що наші вчені з захопленням користуються цією можливістю. Наше з вами завдання — намагатися полегшити їм працю.