Шрифт:
— Сергію Олександровичу, коли ви думаєте вийти із зорельота? — запитав Пайчадзе.
— Коли настане ранок, — відповів Камов.
— На якій широті ми знаходимося?
— Приблизно на екваторі.
Отже, ніч триватиме повних дванадцять годин 6 . Хоч як важко було чекати так довго, але нікому з нас не спало на думку сперечатися з командиром. Всі розуміли, що ним керує почуття відповідальності за нас і за долю всієї експедиції. Хтозна, що чекає нас за стінами корабля, на чужій землі? Можливо, під низькими рослинами повзають якісь тварини — ящіри або зовсім невідомі нашій планеті плазуни. Виходити з корабля темної ночі, яка таїть в собі небезпеку, було нерозумно.
А вона вже настала. Швидко, як буває в тропіках, ніч змінила день.
— Це доказ того, що ми справді перебуваємо недалеко від екватора, — сказав Пайчадзе.
— Найкраще, — зауважив Камов, — піти кожному в каюту й відпочити до ранку. Завтра на нас чекає нелегка робота. Щоправда, сила ваги на Марсі менша, ніж на Землі, фізична праця буде легшою, але всі ми вже встигли відвикнути од неї.
Я пішов за Пайчадзе в нашу каюту. Рухи були легкі, і в усьому тілі відчувалася якась незвичайна сила. Причиною цієї ілюзії було слабке притягання Марса. Рухатися в кораблі було дуже незручно. Його переходи і невеликі круглі люки-двері не були пристосовані для «вагомих умов».
В каюті тільки шафа займала відповідно до нас природне, «земне» положення. Дивлячись на стіл, прикріплений ніжками до бокової стінки, важко було повірити, що зовсім недавно я сидів біля нього з повним комфортом. Наші ліжка-сітки, в яких було так зручно і м'яко спати, висіли по обидва боки вікна; недосяжні і некорисні для нас, вони стали такі важкі і незграбні. Замість них у каюті було два гамаки, в які ми ледве залізли, кепкуючи один з одного.
Арсен Георгійович зовсім замовк і, влаштувавшись якнайзручніше, одразу ж заплющив очі.
Зараз він міцно спить, а я закінчую свій запис. Він вийшов дуже короткий, але все основне записано.
Завтра приступимо до роботи. Програма складена ще на Землі і має три варіанти, залежно від того, що ми знайдемо на цій планеті. Цілком можливо, що доведеться скоротити навіть останній варіант, розрахований на той випадок, якщо Марс виявиться зовсім безлюдним. Судячи з того, що ми бачили крізь вікна корабля, планета — суцільна пустеля. Зібрати зразки рослин недовго. Завтра цілий день готуватимемося, а потім зробимо чотири екскурсії з метою дослідження місцевості в радіусі сто кілометрів від стоянки зорельота. Першими вирушать Камов і Пайчадзе, а потім Бєлопольський і я. Такий порядок було встановлено тому, що на кораблі завжди повинен залишатися Камов або Бєлопольський, обов'язково хто-небудь з наших астрономів на випадок, якщо інші учасники екскурсії загинуть. Корабель за всяких обставин мусить повернутися на Землю.
Це наш обов'язок перед наукою!
Дві третини нашого шляху минули благополучно. Сподіватимемося, що й остання третина мине так самої
В ТЕМРЯВІ НОЧІ
10 липня 19… року зореліт Чарльза Хепгуда, готовий стартувати, стояв на спеціально збудованій для нього площадці в центрі великого поля, обраного Хепгудом для ракетодрому.
Останніми днями перед стартом американська преса зчинила великий галас навколо польоту на Марс. Хепгуд насилу рятувався від безлічі кореспондентів.
Бейсон у своїх численних статтях, присвячених польотові, всю шану віддавав Хепгуду, і честолюбний конструктор за це йому дуже симпатизував. Він тільки посміювався з Ральфа, який з властивим йому апломбом не соромився писати про науку зореплавання, підсовуючи читачеві таку нісенітницю, що Хепгуд здивовано знизував плечима, не розуміючи, як могли редактори пропускати такі дурниці.
— Наш політ зараз у моді, — відказував Бейсон на глузування інженера. — Чому ви самі не пишете? Публіка хоче читати про зореплавання.
— У мене немає часу, — відповідав Хепгуд.
Він з головою поринув у роботу, готуючи рейс. Чим ближче був призначений день, тим дужче захоплювала його суто спортивна «передстартова лихоманка».
10 липня величезний натовп народу щільною стіною оточив поле зранку. Місцевість навколо ракетодрому була мало заселена, і переважну більшість цього натовпу становили ті, хто приїхав з різних міст країни, не виключаючи навіть Нью-Йорка і Вашінгтона, щоб бути присутнім під час старту зорельота.
В багатьох місцях майоріли американські прапори, привезені патріотично настроєними глядачами. Кінна поліція стежила за порядком, не підпускаючи дуже цікавих до корабля.
Старт було призначено на восьму годину ранку.
Спортивні комісари, спеціально запрошені Бейсоном, востаннє оглянули печаті, накладені на прилади пульта керування, і, попрощавшись з обома зореплавцями, вийшли з корабля.
Хепгуд і Бейсон залишилися самі. Обидва були одягнуті в гумові костюми, бо треба було зануритися в воду, щоб зменшити шкідливий вплив на організм п'ятиразового збільшення ваги під час зльоту, прискорення якого мало становити п'ятдесят метрів на секунду.