Отож ніхто з посланців Абая не мав ніяких потаємних замірів.

Похмура настороженість Жиренше і його гостей не заважала жвавій бесіді інших. Міцний кумис, що трохи туманив голову, сприяв загальним веселощам і жартам. Щирі слова Єрбола, співчуття Абая, радісні обличчя молоді, що приїхала зустрічати Базарали, зовсім розвіяли його суворість. Зустріч з людьми, в яких він відчував справжніх друзів, неначе окрилила його, примусила піднестися духом. Він сміявся, жартував, став колишнім Базарали, балакучим і дотепним. Охоче розповідав про пережите. Вій узяв у Аріпа домбру і простяг Кокпаю, жартома попросивши показати своє вміння. Той, повернувшись до Базарали, почав пісню.

Протяжна і некваплива, вона зовсім не була схожа на швидку блискучу імпровізацію Аріпа.

Кокпай повторив у віршах привіт Абая, переданий Єрболом, висловив і свою глибоку пошану до вигнанця, що повернувся. В пісні його не було ні перебільшеної хвальби, ні пишних порівнянь. Потім він заспівав пісню Абая, що засуджувала синків степових правителів. Уже з перших слів її Базарали зрозумів, хто автор пісні:

Базарали схвально хитнув головою, скоса холодно глянув на Аріпа. Вірші били просто в ціль.

Уразбай присунувся до Жиренше і почав пошепки перемовлятися з ним. Обом було не до вподоби, що в їхньому домі співають вірші Абая.

Коли Кокпай замовк, Базарали задумався і потім промовив:

— Добре сказав про це Абай. А ще краще, що ти завчив ці вірші і несеш їх у народ.

— А як їх назвати: повчанням, чи що? — глузуючи, запитав Жиренше, підводячись на лікті.

— Абай досяг уже зрілих літ. Яке ж йому діло до молоді? — підхопив Уразбай.— Навіщо він втручається в їхні жарти, у веселощі жигітів і дівчат?

Базарали обвів обох насмішкуватим поглядом:

— Е, Уразбай, невже, коли людина, яка пізнала життя, напучує молодших, та це погано? Ось ти вже, напевне, забереш з собою в могилу все, що пізнав і зрозумів у житті! Яка користь буде народові, коли батьки не залишать дітям нічого цінного й доброго?

Уразбаю не хотілося вступати з ним у суперечку перед прихильниками Абая. Махнувши рукою, він загадково і погрозливо сказав:

— Ну, нехай… Добре, якщо це хороший приклад. Аби тільки він не породив нечестивих баламутів…

Базарали поспішив перевести розмову на необразливі жарти. Магаш і Акилбай, які мало знали його раніше, швидко звиклися з ним і наприкінці вечора зверталися до нього вільно і сміливо. Шубар теж освоївся з своїм трохи дивним становищем і навіть почав, як колись, підсміюватись з Базарали. Той схвильовано розповідав про те, яких чудових російських людей зустрічав він на засланні, і Шубар, посміхнувшись, перебив його:

— Е, Базеке, ти, мабуть, і по-російському навчився там розмовляти?

Базарали різко обернувся до нього, очі його блиснули небезпечним вогником:

— Світе мій! Ви ж постаралися заслати мене туди, де напевне можна вивчити російську мову… Коли б я був там довше, я б її вже, звичайно, добре знав!

Погляд, яким він супроводив ці слова, палав і гнівом, і насмішкою. Всі зареготали. Шубар і сам розгублено посміхнувся, хоч ущиплива відповідь, несподівана і раптова, як постріл, збила його з ніг.

От уже місяць, як Базарали повернувся до рідного краю. За цей час у нього побувало багато людей. Ближчі по спорідненості аули жигитеків говорили навіть про влаштування урочистого бенкету на його честь, але Базарали, побачивши, що бідні земляки, як і раніше, перебиваються в злиднях, переконав їх відмовитися від цього. Перші два тижні його возили з аулу в аул, навперебій пригощали, поздоровляли з поверненням. Не тільки жигитеки — щиру радість виявляли йому і бокенші, і котибаки, і кокше.

В іргизбаїв Базарали погостював тільки в аулі Абая. Коли Єрбол і молодь привезли Базарали з міста, Абай сам вийшов йому назустріч, обняв з гарячими слізьми радості й повів до себе.

Юрта Айгерім була прикрашена килимами, узорними кошмами. Святкове оздоблення підкреслювало повагу до дорогого гостя. Базарали одразу відчув, як любовно тут про нього піклуються. Молодь ловила кожне його слово. Абай і Айгерім чуйно стежили за щонайменшою зміною настрою гостя.

До обіду Базарали, відповідаючи на запитання Абая, розповідав про краї, які йому довелося побачити, про людей, яких він зустрічав. Але про всі страждання він тут, при всіх, не говорив ні слова, наче в минулому не було мук, а в сучасному — втоми від них.