Вход/Регистрация
Корабель приречених
вернуться

Крупкат Гюнтер

Шрифт:

Відчепили причальний канат, включили мотор. П'ять підривників схилилися до запобіжного скла. Змагаючись з хвилями, шлюпка з підвітряного боку підійшла до білого велетня.

Причаливши, матроси з допомогою льодорубів і кішок почали сміливо видиратися на гору. Недарма товариші називали їх жартома гірськими моряками. Важко дихаючи, вони несли на спинах підривне приладдя. За ними тягнулися довгі шланги бурових машин.

Пат перший дістався до невеликого майданчика. Він стояв там, широко розставивши ноги, розмахував руками і захоплено щось кричав. Десь біля підніжжя льодяної гори, метрів на двадцять нижче від майданчика, на виблискуючому блакитному морі гойдалася шлюпка. Вдалині на гребенях хвиль, то пірнаючи, то виринаючи, гойдалося судно.

Решта підривників теж піднялися на майданчик, скинули на лід свою ношу і витерли з лоба піт. Уоррик, майстер-підривник, оглянув усе навколо, показав, де бурити. Бури з шумом врізалися в лід. Динамітні шашки ковзнули в отвори, за ними, розмотуючись, потяглися шнури. Тепер лишалося тільки підпалити їх.

Нижче, посеред айсберга, треба було закласти ще один заряд. Уоррик досвідченим оком оглянув широку терасу крижаної фортеці.

— Пат, буріть тут! Один заряд закладемо на цьому місці, другий — на тому. Ми таки розбуркаємо цього блідолицього гуляку! На цоколі у нас теж іще добрий шматочок роботи.

— Гаразд, ми швидко, — Пат всадив свердло. — йде, наче в масло! — гукнув він, перекриваючи шум.

— Мабуть, молодий лід. Це гірше, — відповів підривник, наморщивши лоба.

— Цьогорічний?

Уоррик засміявся.

— Ні, але, можливо, йому років десять, двадцять або тридцять. В його верхніх шарах багато повітря, він більш пористий, ніж старий лід із глетчерів, і тому досить м'який.

— Мені хотілось… — Пат не договорив. Свердло вислизнуло з його рук. Лід розколовся. — Бережись! — закричав він.

Уоррик метнувся вбік. У ту ж мить величезна брила льоду відвалилася, з гуркотом покотилась униз і шубовснула в шумливу воду.

— Моя доля ще не вмерла, — пробурмотів майстер і почухав за вухом. — Ну, що там, Пат? Знайшов золоту жилу?

Пат стояв немов укопаний, пильно вдивляючись у лід. Потім повільно повернувся до Уоррика, поворушив губами, наче хотів щось сказати. Очі його гарячково блищали. Пат мовчки вказав на місце розколу.

Нічого не розуміючи, майстер підступив ближче. Підійшов і Деві. Всі троє втупилися очима в якийсь предмет, що невиразно темнів крізь лід.

— Шматок дерева… — сказав Деві. — Що ж там ще може бути!

— Яке там дерево, йолоп! — Пат перезирнувся з підривником.

— Дай-но сюди льодоруб! — буркнув Уоррик. — Це не схоже на дерево. — Він нахилився і обережно почав обколювати лід.

Обидва матроси з цікавістю стежили за його рухами. Незабаром стало видно кінець довгастого предмета. Уоррик спинився, почав придивлятися.

— Це не дерево, це шкіра!

Знову полетіли осколки льоду під обережними ударами блискучої сталі. Пат і Деві затамували подих.

Усе ясніше виступали обриси таємничої знахідки. Спочатку з'явився лакований черевик, потім нога в чорних штанях… Людська нога!

Важко дихаючи, Уоррик підвівся.

— Говоріть що хочете, хлопці, а в цьому проклятому айсберзі заморожена людина. Беріться за бури! Починайте якомога обережніше. Не там. Тепер правильно. Відколюйте сантиметр за сантиметром.

За чверть години підривники відокремили крижану брилу від айсберга. Вона була схожа на скляну труну, в якій лежала людина. Здавалося, людина спала.

Три голови схилилися над льодом. Моряки нічого не розуміли і дивилися, не відриваючи погляду.

Труп дуже добре зберігся. Це був чоловік років шістдесяти, з сивим волоссям і сріблясто-білими вусами. Але найдивнішим здавалося те, що на померлому була тільки накрохмалена сорочка і штани.

— Друже, Деві, та це ж сорочка з-під фрака. А білий бант як старанно пов'язаний!

— Гляньте, як сяють на сорочці ґудзики! Нехай капітан проковтне мене з усіма потрохами, якщо це не справжні перлини.

— Одяг якийсь чудний. Ніколи не бачив такого. Хіба що… Так і є, бачив у фільмі.

— Гм… сорочка, штани і лаковані черевики!

— Можливо, ця людина з корабля, який потерпів аварію?

— Труп, напевно, давно вже тут. Ви розумієте що-небудь? Я — ні.

— Досить теревенити! Ми нічого про це не знаємо. У всякому разі візьмемо його з собою. Давайте мотузки, обв'яжемо брилу, — звелів Уоррик.

Сказати це було легше, ніж зробити. Проте через півгодини лід з трупом був уже в шлюпці. Спішно закінчили підготовку до вибуху.

  • Читать дальше
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • ...

Ебукер (ebooker) – онлайн-библиотека на русском языке. Книги доступны онлайн, без утомительной регистрации. Огромный выбор и удобный дизайн, позволяющий читать без проблем. Добавляйте сайт в закладки! Все произведения загружаются пользователями: если считаете, что ваши авторские права нарушены – используйте форму обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка

Контакты

  • chitat.ebooker@gmail.com

Подпишитесь на рассылку: