Шрифт:
Згадувався вчорашній день, вечір. Ніхто не знав, куди саме і з яким завданням летить Туманова: про це ніколи не говорилось. Але всі догадувалися, що вона летить за лінію фронту. І цього було досить.
Перекидання на той бік — не рідкісне явище у розвідвідділі армії, та щоразу воно було значною подією. Людину, що готувалась, як було заведено говорити, «до ходки», завжди оточували підвищеною увагою і теплою товариською турботою.
З якою зворушливою старанністю лейтенант Паша Назаров полагодив учора ковпачок від її фляги, що пропускав воду! Він вовтузився над цим ковпачком години зо три, аж поки не досяг свого. Обкачував його на спеціально виструганих ним же дерев'яних болванках, підганяв різьбу. А як зрадів, коли впевнився, перехиливши флягу, що вода з неї більше не витікає!
А Женя Караулова! Та Женя, яка сама вже мала за плечима п'ять «ходок» за лінію фронту! Вона власноручно, незважаючи на протест Туманової, перешила оте плаття, що зараз лежить акуратно згорнуте в її речовому мішку під головою. Вона ж уклала речі в мішок і підсунула туди зайву плитку шоколаду, збережену із свого пайка.
А начальник радіоцентра! Як він дбайливо вивіряв для неї рацію, а потім, не знайшовши пристойного, на його думку, ручного ліхтаря, віддав їй свій.
Багато, багато що спливало на пам'ять, але думки плутались, вислизали. Вона засинала…
О п'ятій годині ранку в двері до полковника Бакланова хтось обережно постукав.
— Заходьте… двері відчинені, — відгукнувся Бакланов.
Увійшов Дмитрієвський, незважаючи на таку ранню годину, як звичайно, чисто виголений, строго підтягнутий. Свіжий підкомірець чітко виділявся вузенькою смужкою на його засмаглій шиї.
Андрій був здивований, заставши полковника на ногах. Бакланов стояв біля вікна, тримаючи в руці погаслу цигарку. Лице в нього було незвичайне: стомлене, змарніле. Він ніби постарів за ніч.
— Ну що? Є що-небудь від Юлії Василівни? — спитав полковник з погано прихованим хвилюванням.
— Так точно! — не стримуючи своєї бурхливої радості, випалив капітан і подав полковникові розшифровану радіограму.
— Чого ж ви… — заметушився Бакланов, майже вихопивши у Дмитрієвського бланк, і прочитав:
«Приземлилась точно в зазначеному місці. Парашут сховала, зону залишила. Чекаю ранку, Юлія».
Бакланов помовчав, тримаючи в руці аркушик, і тихо промовив:
Що ж можна сказати? Прекрасний у вас товариш… Дівчина великої душевної сили, сміливості…
— Так, — зніяковіло почав капітан. — Мені часто спадає на думку дитяча фантазія: добре б, думаю, мати найдосконаліший радіоекран, чи що… я не знаю, як його назвати. Або апарат. Ну, це не важливо. Суть не в цьому… Увімкнути б такий апарат, побачити на екрані всіх наших людей по той бік! Розумієте? Ось уявіть собі: підсіли ми зараз до апарата, повернули важельок — і будь ласка: на екрані Юлія Василівна! Повернули другий: дивимось — Вавілов. І все нам видно. Чи не потрапили вони в біду, чи не потребують допомоги… Здорово було б! Та це тільки мрія.
— Так, це правильно. Але ми поки що не можемо навіть узнати, що завадило горєловському кореспондентові закінчити передачу, чому він замовк…
Бакланов відкрив коробку з цигарками, пригостив капітана, закурив сам і різко, діловито закінчив:
— Що ж… Будемо сподіватися, що не сьогодні-завтра Юлій Василівна відкриє нам горєловську таємницю.
Дмитрієвський поглянув на койку. Вона була акуратно заправлена, і, як учора, на ній лежали автомат, диски до нього, дві гранати. Видно, на ній не спали.
Бакланов перехопив його погляд, нахмурився, сів за стіл і схилився коло паперів.
— Сідайте, — сказав він, — доповідайте, що у вас…
— Вернулась із завдання група Вавілова.
— Коли?
— О четвертій ночі.
— Розмовляли з Вавіловим?
— Так точно. Наші дані повністю підтверджуються. До мосту річкою підкрастися не можна. І пліт з вибухівкою не можна пустити. Німці поставили у воді перед мостом загорожу із сіток.
— Міцну?
— Металеву.
— Погано. Заготуйте донесення на ім'я командуючого за моїм підписом. Від Вавілова зажадайте докладного рапорту. Що ще у вас?
— Шостий кореспондент підтверджує, що на території колишнього кисневого заводу справді розгортається майстерня по ремонту танків і автомашин. З Німеччини прибула група робітників у кількості сорока трьох чоловік. Серед них французи, росіяни і поляки. Гітлерівці обгородили територію заводу колючим дротом.
— Ці дані перевірені? — поцікавився Бакланов,