— Два цікавих донесення, — сказав він. — Агент «Іван» повідомляє, що за минулу добу з Сибіру до Москви пройшло тринадцять ешелонів, тобто на два ешелони більше, ніж учора, і на п'ять більше, піж позавчора. Друге — від точки «Оскар». Повторно твердить, що нічого подібного до голоду в Москві не спостерігається. — Мюллер поклав шифровки в папку. — Я гадаю, що обидва ці донесення треба включити до зведення номер один.

Зомбах згадав прохання Клюге і розпорядився включити до головного зведення лише донесення про сибірські ешелони. Нічого лізти на рожен. Геббельс у «Фелькішер беобахтер» щодня розписує голодну Москву, і кінець кінцем сам цей факт, тим більше, що він зовсім і не факт, — ніякісінького значення зараз для німецької армії не має.

Мюллер не заперечував. Він і сам думав так само, але хотів заручитися підтримкою начальника «Сатурна».

— Всі інші точки, — сказав Мюллер, — наче змовилися передавати нісенітниці. Точка «Південна» вважає за потрібне радирувати про пожежу в гасовій крамниці.

— Може, це справа їхніх рук? — запитав Зомбах.

— Та ні ж, вони б про це повідомили. Доповідають, наче репортери в хроніці: «Згоріла гасова крамниця». Я дав вказівку Фогелю, щоб він усім цим репортерам зробив суворе напучення.

— Тільки хай він це робить делікатніше, без лайки, бо це може образити агентів. Прошу вас, простежте за цим. Щo ще?

— Андросов доповідає, що в нього є, як він висловився, цікавий і дуже цінний екземпляр. Він наполягає, щоб ми самі поговорили з цією людиною.

— Де він його взяв?

— Прислали з військової комендатури.

— Чого б це вони згадали про нас? — здивувався Зомбах.

— Просто випадковість, — пояснив Мюллер. — Наш Грейс приятелює з якимсь майором із комендатури, і той зробив йому цей подарунок.

— Ну що ж, враховуючи наш голод на кадри, давайте поглянемо, що за екземпляр. Хвилин через тридцять хай його приведуть до мене. Приходьте.

Зомбах написав особисте донесення Канарісу про розмову з Клюге. Як завжди, він цілком точно розрахував час. Тільки з його кабінету вийшов шифрувальник, що поніс донесення Канарісу, як у дверях з'явився Андросов.

— Людина, про яку вам говорив підполковник Мюллер, тут, — доповів Андросов. — Накажете ввести?

— Зачекайте, спершу розкажіть, хто він такий.

В цей час до кабінету ввійшов Мюллер.

— Це він сидить біля дверей? — звернувся він до Андросова.

— Так.

— Пика симпатична, прямо схожий на якогось нашого кіноартиста, тому мені здається, що я його десь бачив.

— Ви бачили його у мене в кабінеті,— сказав Андросов. — Пам'ятаєте, коли я не відповідав по телефону і ви зайшли довідатись, у чому справа. А симпатичний він в іншому, для вас більш важливому, — шанобливо посміхнувся Андросов.

— Побачимо, — похмуро кинув Зомбах. — Розкажіть про нього.

Андросов чітко, без зайвих слів виклав версію Рудіна-Крамера і повідомив, що перевірка того, що можна було перевірити, свідчення Крамера підтвердила.

— А що? — звернувся до Мюллера Зомбах. — Я вірю в такий поклик німецької крові. Лист від батька у вас? Ану, покажіть.

Андросов взяв із своєї папки і подав Зомбахові листа. Той вивчив окремо конверт, потім почав читати листа.

— Так, цей лист писав німець… — Зомбах подумав і сказав Мюллеру: — Між іншим, ми цю більшовицьку республіку німців Поволжя, як резерв кадрів, використали погано.

— Про ці наші інтереси, — сказав Мюллер, — більшовики своєчасно подумали і вжили заходів. Республіка ця стала для нас недоступною.

— О, нестерпні більшовики! — розсміявся Зомбах, якого ще не покинув хороший настрій. Він звернувся до Андросова: — Давайте сюди вашого червоного німця…

Перше запитання Рудіну поставив Зомбах:

— Де і в якій формі ви розраховуєте співробітничати з нами?

Рудін довго не відповідав, вдаючи, ніби він напружено обдумує відповідь.

— Ви поставили мені найважче запитання… — пробурмотів він і, помовчавши, запитав: — Можна відповісти мені на це запитання пізніше?.. Розумієте, я був готовий до всього, що ви мені самі запропонуєте, про вибір я й не мріяв, але якщо ви мені даєте цю можливість, я хочу обдумати як слід.

— Яка причина спонукала вас перейти до нас? — запитав Зомбах.

— Було кілька причин, — не поспішаючи, з паузами відповів Рудін. — Тут і лист батька. Він ще раз нагадав мені, яка кров тече в моїх жилах; тут і хамське ставлення до мене командування партизанського загону, куди мене закинули; тут і…