Він поділився своїм проектом з сестрою Мартою і її чоловіком, Леоном Фортеном. Ті щиро його схвалили.

Та й хто б міг перешкодити йому вільно розпорядитися своїм життям і своїм майном?

Після зворушливого прощання із своїм другом Полем Редоном, який на той час одружився з Жанною Дюшато, він вирушив у намічену подорож.

Марта і Леон проводжали Жана Грандьє. Він їхав о восьмій годині сорок хвилин швидким поїздом на Марсель, звідки мав відпливти у бухту Делагоа [9] .

Коли вони підкотили до величезного вокзалу, якийсь підліток років п'ятнадцяти кинувся відкривати дверцята розкішного екіпажа. Лакей Жана, скочивши в ту ж хвилину з козел і ображений непроханим втручанням у його службові обов'язки, так брутально відштовхнув хлопця, що той простягся на весь зріст, боляче вдарившись обличчям об брук.

Багатство не зробило сердець героїв Клондайку жорстокими. Усі троє мимоволі ойкнули, а Жан, квапливо вийшовши з карети, підхопив хлопця під пахви і поставив його на ноги:

— Не дуже боляче?.. Усе ціле?.. Пробач, друже, і, прошу тебе, прийми невеличку винагороду.

А підліток, хоч у нього струменіла з носа кров і йому було дуже боляче, примусив себе посміхнутися і пробурмотів:

— Ви надто добрі, але, далебі, нічого…

Ані докору, ані найменшого наміру влаштувати скандал, щоб мати з цього вигоду.

Від погляду Жана не сховалися приємне обличчя і охайний одяг підлітка, в якому не було нічого від класичного типу неповнолітніх жебраків. Зовнішність Гавроша [10] і аж ніяк не вуличного хулігана. Усе це за мить промайнуло в голові у Жана. Пошукавши в жилетній кишені, він витяг звідти жменьку монет і простягнув їх хлопцеві.

— Бери, не соромся, — сказав Жан Грандьє, — і не згадуй лихом нашу зустріч.

Хлопець червоніє, блідне, дивиться, роззявивши від подиву рота, на золото і, нарешті, вигукує:

— І все це мені? Тільки за те, що мене гепнули на брук? От здорово!.. Дякую вам, князю! Нарешті я виберуся з міста і помилуюся білим світом!

— Ти любиш мандрувати? — спитав Жан.

— Скажено! Ще з пелюшок мріяв… А тепер ось, дякуючи вам, зможу купити квиток до Марселя.

— Стривай, стривай, а чому ж саме до Марселя? — вигукнув Жан.

— Тому що вже там я якось викручусь і неодмінно потраплю в країну бурів.

— Що?! Ти хочеш у добровольці?! — мимоволі вирвалося у Жана.

— Атож. Дуже вже хочеться поколошматити цих англійчиків, що мучать бурів!

Леон Фортен і його дружина з цікавістю прислухалися до розмови, а співбесідники перестрибували з п'ятого на десяте.

— Як тебе звати? — без зайвих передмов спитав Жан.

— Фанфан.

— Де живеш?

— Колись жив на вулиці Гренета, двадцять, а тепер так, взагалі… ну, просто на вулиці.

— Батьки є?

— Батько. Пиячить усі триста шістдесят п'ять днів на рік і вже ніяк не менше, як двічі на добу нагороджує мене стусанами. А позавчора зовсім з дому вигнав.

— А мати?

— П'ять років як померла, — відповів хлопчик, і на очах у нього заблищали сльози.

— То, значить, ти твердо вирішив записатися в трансваальську армію?

— Атож!

— В такому разі, Фанфан, я беру тебе з собою.

— Не може бути!.. Дякую від усього серця! З цієї хвилини я ваш і на все життя! Побачите, яким відданим вам буде Фанфан!

Отак капітан Зірвиголова завербував першого добровольця до своєї роти розвідників.

У Марселі Жан завербував ще одного добровольця, який досі працював кухарчуком на морському пароплаві, а тепер був безробітним. Його, як і всякого провансальця, звали Маріусом, і він охоче відгукувався на прізвисько «Моко».

В Александрії Жан завербував одразу двох. То були юнги: один — італієць, другий — німець; обидва щойно вийшли з лікарні і чекали відправки на батьківщину. Німця звали Фріцем, італійця — П'єтро.

Засміявшись, Жан сказав Фанфану:

— Четверо — це вже цілий піввзвод, і я його капрал! Вербування цього різномовного інтернаціонального загону тривало всю дорогу.

В Адені Жан натрапив на двох алжірських арабів, їх вивіз з Алжіру губернатор Обока [11] , але вони втекли від нього і тепер намагались якось влаштуватися. Вони говорили ламаною французькою мовою і охоче погодилися піти за молодим чоловіком, який в усіх викликав довіру, а до того ж запропонував їм солідну плату.