* * *

Роботи на лоєштських виноградниках скінчились. Савченко з Рудиком та робітниками обдивились усі виноградники — і не знайшли більш філоксери. Тихович закінчив труїння — значить, можна було вирушати з Лоєшт у друге село, знов на таку ж роботу, а може, й на такі ж прикрості. А проте Тихович поспішавсь якомога швидше покинути село, де зазнав стільки сумних пригод, де стільки витерпів, переболів душею.

От уже й речі спаковано, вже й підводи заїхали. Готово!.жна рушати.

Згорбившись, осунувшись, Тихович смутними очима поглядав на хати й оселі, що лишав за собою… Коли 6 уже нові враження, нові місця!.аз його погляд зупинився на жалібній корогві, застромленій у тин. Корогов було зроблено з двох почеплених на тичці xycток білої и чорної. То був знак, що у хаті Є мрець.

— Чіне омуріт? — машинально поспитав Тихович візника.

— Фємєя а луй Замфір Нерон, — відповів той суворо.

Тихович здригнувся, глянув на двір і стрівся очима з божевільним мош-Дімою. Тихий, лагідний, як дитина, дідок на цей раз не осміхався. Втопивши в Тиховича повні дикого гніву та ненависті очі, мош-Діма підняв догори кулак і потряс Їм наздогін Тиховичеві …

Але коні шарпнули, і мош-Діма разом з жалібною корогвою щезли, закриті хмарою куряви …

Лютий 1895, Вінниця.