— Ну й що ж він мені зробить?.. Я дико посміхнувся.

— Та нічого особливого! Руки й ноги поодриває — і скаже, що так і було… Залазьте, залазьте!

Дівча зітхнуло й полізло на заднє сидіння. Сніг валив і валив, тож я ввімкнув піч, а потім запустив двірники.

— Як ви дізналися, що це я встановила закладку?

— Детектор почав сигналізувати після того, як ви покинули кабінет… Розмова записувалася?

— Ну! — буркнуло дівча.

— Касету! — коротко звелів я.

Дівча відкрило сумку й, понишпоривши, дістало барвисту прямокутну коробочку.

— Майкл Джексон, значить… добре замаскувалися! — Я перегнувся через сидіння й, уставивши касету в магнітофон, притиснув кнопку. В салоні пролунав мелодійний голосочок Лесі, а далі — моя пропозиція встановити відеокамеру. — Ага… це таки воно, без обману!

— Ви ще й сумніваєтеся?!

— Жінка, — повчально сказав я, — настільки брехлива істота, що не можна вірити жодному її слову! Второпали?

Дівча вбивчо подивилося на мене.

— Далі?

— А далі, — невдоволено сказав я, — чистять крейдою медалі! Не спішіть, як ця сама… як гола з маку! — я дістав пачку «Кемелу» й, почастувавши цю ніжну істоту, запалив і собі. — Розкажіть-но, як ви потрапили в цю халепу!

— Не зрозуміла?

Я відкинувся на спинку сидіння.

— Гаразд, застосуємо інший метод. Я запитую, ви — відповідаєте на запитання… Згода?

— Ну! — буркнуло дівча.

— Скільки вам років?

— Уже вісімнадцять… з половиною!

— Навчаєтеся?

— В Академії.

Я замислено кивнув: це був один з найстаріших навчальних закладів, і вчилися в ньому лише діти заможних людей — биків, одморозків, ріжних там олігархів…

— Чим ви займаєтеся в товаристві?

— Секретар-референт.

— Хто платить за навчання? Дівча скоса глянуло на мене.

— Ви не забагато хочете знати? Може, вам ще сказати, який розмір білизни я ношу?

Я коротко реготнув.

— Люба моя, ці розміри я безпомильно визначаю на око! Вас втягли в дуже кепську історію… розумієте ви це чи ні? Для того, щоб вас врятувати, я повинен володіти певною інформацією… Ну?

Дівча похнюпилося. На тлі пізнього вечора його профіль скидався на писок сумного безпритульного пса.

— Навчання оплачує Леся. Із фондів товариства, звичайно…

— Як це сталося?

— Коли я провчилася в Академії рік, загинув мій тато. Він тримав посередницьку фірму, і його застрелили бандити… Вийшло так, що наша родина залишилася без грошей. Я опинилася на роздоріжжі, ну й… — вона зблідла й закусила губу.

— Спроба самогубства, чи що? — безцеремонно запитав я.

— Ну! — ледве чутно промовило дівча. — Після цього мене взяло під опіку товариство… Леся дала мені роботу й платить за навчання.

— А ви їй віддячуєте отаким способом! — замислено сказав я. — Добре, і це замнемо… Як ви потрапили в оцю історію з підслуховуванням?

— Ну… мене шантажували!

— Хто?

— Не знаю.

— Як це розуміти? — здивувавсь я.

Дівча затяглося востаннє й роздушило недогарок у попільничці.

— Я не знаю, як зовуть цю жінку! — втомлено сказало воно. — Їй під сорок років, коси русяві, стягнуті хвостом на потилиці, очі наче у змії. Рухається прудко і… в ній відчувається сила! Вона… — Дівча на мить затнулося й із огидою прошепотіло: — Вона здорова… ну як лошиця, розумієте?

— Предмет шантажу?

З протилежного боку вулиці, натужно гуркочучи, рухалася снігоочисна машина. Я провів її поглядом, тоді глянув на дівча й побачив, що воно червоне мов рак.

— Я… — нарешті озвалося воно, — …розумієте…

— Статеві стосунки, чи що? — безцеремонно запитав я. Воно стрепенулося, наче його хто голкою штрикнув.

— А ви звідки знаєте?!

— Робота в мене така — все знати! — зробив я поважне обличчя. — Так що там сталося?

— Ну я була з одним хлопцем… а потім прийшла ця жінка й показала фото, де все це було знято… ну, в натуральному вигляді! Й змусила мене доповідати про все, що робиться в офісі…

— А ви не могли розповісти про все це Лесі? — докірливо глянув я на нього.

Дівча знову зашарілося.

— Бачите… члени товариства підписують зобов'язання не виходити заміж і не мати контактів з чоловіками! Тим більше отаких… із анатомічним поєднанням тіл… Леся вже трьох дівчат вигнала, уявляєте?

— За це саме… анатомічне поєднання, чи що?!

— А ви думали! Вони вийшли заміж, а значить… Я взявся за голову.

— Здуріти можна! І що ж, ви піддалися на цей шантаж?

— А що мені зоставалося робити! — вигукнуло дівча. — Покинути навчання — це означає впасти на дно… а звідти вже не видряпаєшся!